Ця війна, що забирає життя молодих синів та доньок України, залишає незмірний біль. Наша земля, омита кров’ю та сльозами, тримається завдяки тим, хто віддає за неї найцінніше – своє життя.

Сьогодні, 24 серпня, в День Незалежності, ми вшановуємо пам’ять Володимира Олександровича Остафійчука. Минає друга річниця від дня, коли він віддав своє молоде життя, захищаючи незалежність України від російської агресії.

Володимир Остафійчук народився 4 вересня 1993 року в Цибулеві. Після закінчення місцевої школи він здобув освіту помічника машиніста електровоза у Жмеринському вищому професійному училищі. З 2017 по 2019 роки проходив строкову військову службу, після чого деякий час працював за фахом.

У травні 2020 року Володимир Остафійчук прийняв важливе рішення, яке змінило його життя, – він підписав контракт із Збройними Силами України, вирушивши на захист Батьківщини.

Володимир був турботливим сином, люблячим братом і надійним другом, завжди готовим прийти на допомогу. Він був чесною, працьовитою та доброзичливою людиною, справжнім Сином України, який не міг стояти осторонь, коли його країну нищила ворожа сила.

Як відважний воїн, Володимир завжди був опорою для своїх побратимів. Його слово було надійним, а підтримка – безцінною. Він був як кара для ворогів, так і справжнім Братом для своїх.

Володимир Остафійчук зустрів повномасштабне вторгнення на передовій. Він служив водієм зенітного взводу зенітно-ракетних військ ЗСУ (військова частина А1232), забезпечуючи прикриття для своїх товаришів.

24 серпня 2023 року, поблизу Курахового на Донеччині, солдат Володимир Остафійчук прийняв свій останній бій. Він загинув від осколкового поранення, мужньо захищаючи українську землю.

У Володимира було багато мрій та планів на майбутнє, але російські загарбники позбавили його життя та можливості їх здійснити.

Захисника України поховали 28 серпня 2023 року на місцевому кладовищі в його рідному Цибулеві з усіма військовими почестями.

Минає два роки від дня загибелі Володимира, але біль втрати не стихає. Кожен воїн – це син України, яка плаче, страждає, але продовжує боротьбу за своїх дітей.

У цей скорботний день згадаймо Володимира Остафійчука добрим словом, щирою молитвою та запаленою свічкою. Його пам’ять назавжди залишиться в наших серцях.

Герої не вмирають!

« повернутися