З початком повномасштабного вторгнення Костянтин, який взяв бойове псевдо «Крук», прийняв важливе рішення: вивезти родину за кордон, а самому повернутися до Києва і стати на захист Батьківщини. Він вступив до лав «Правого сектора», де спочатку служив стрільцем, а згодом перекваліфікувався на бойового медика. Незважаючи на відсутність медичної освіти – у мирному житті Костянтин був інженером-механіком та успішним підприємцем – він усвідомив критичну потребу в медиках. Завдяки навчанню від госпітальєрів, він здобув сертифікат парамедика. Пізніше, як доброволець, продовжив свій шлях у 67-й окремій механізованій бригаді, а згодом був мобілізований до 108-ї окремої бригади територіальної оборони.

«Мотивацію мав одну: захистити країну, – ділиться «Крук». – Загалом, я звик захищати, стояти за правду. У мене навіть на думку не спадало обрати щось на кшталт: виїхати за кордон. Не хотілося б після закінчення війни своєму синові пояснювати, чому я втік.»

На запитання про поточну посаду, Костянтин відповідає: «Тут, у 108-й Кодацькій бригаді ТрО, так само як і в «Правому секторі», спочатку я був стрільцем. Воював у піхоті. Потім став взводним медиком. Нещодавно перевівся до медпункту – на «медевак».

Вибір бригади був свідомим: «Дізнався через знайомих хлопців, що 108-ма одна з найбільш адекватних частин. Поїхав пересвідчитися в рекрутинг бригади, поспілкувався, подивився… Мені сказали, що потрібні медики. Тому вибір став очевидним. Тим більш, що я родом з Дніпропетровської області. Пройшов «учебку», потім – в стрілецьку роту, де приступив до виконання бойових задач. Працював як піхотинець, але за необхідності був і медиком. На передку не можна просто сидіти і чекати, поки в тебе з’явиться робота. Щоб вижити, треба… копати. Цього тут добре навчають! Виконував також повсякденні обов’язками – те, що наказував старший позиції.»

Про перебування на «нулі» Костянтин згадує з теплотою: «Щиро, мені дуже подобалося в піхоті, адже тут дружні хлопці, які стараються підтримувати один одного і працювати, як єдиний організм. Коли виїжджаємо з позиції – у кожного починається своє життя. А коли повертаємось на «нуль», знову гуртуємось. І зараз, коли я перевівся до медпункту, мені не вистачає цього піхотинського запалу. Там з’явилися друзі, з якими я готовий піти у вогонь і воду. Пригадую, якось ми підбили ворожий «Мавік», і нас почали інтенсивно обстрілювати з міномета та «кошмарити» FPV. Але хлопці жартували так, що, здавалось, наш регот після кожного «приходу» розносився сильніше, ніж сам вибух. А ще знімали відео, намагались перетворювати негатив передової на позитив. Це можливо, якщо тебе оточують люди одного духу. З часом цього навіть не вистачає. Ти за цим сумуєш.»

Зараз Костянтин бере участь в евакуаціях, допомагаючи як військовим, так і цивільним: «Так допомагаємо і нашим бойовим побратимам, і цивільним. Крайній раз були просто діти – 16-19 років. Їх же не кинеш. Рятували їх командою. Є відповідальний медик, який керує. Я виконую лише те, чому навчений. Вся робота на «стабіку» керована. Коли ж на «медеваку» або в окопі, там доводиться приймати рішення самостійно. Був випадок, коли три дні намагалися евакуювати побратима з дальньої позиції. Кожен день до 10 разів пробували вийти і щоразу нас переслідували то ворожий «Мавік», то FPV. Але, на щастя, все закінчилось добре. Наші піхотинці йшли на позицію вранці, прилетіло FPV. Метрів сто до окопів не дійшли – один отримав поранення середньої тяжкості. Його затягнули до безпечного місця. Я надавав консультацію по внутрішньому зв’язку, щоб підтримали його стан, та увесь час намагався добратися до нього. Але вдень це було зробити нереально, тому що постійно курсували ворожі дрони. Якщо ти щось намагаєшся зробити, то розпочинався обстріл з мінометів та артилерії. Довелось пересуватися вночі. Але росіяни моніторили ситуацію і ночі – знали, що в нас є поранений і ми його рятуватимемо. Коли поверталися назад, довелось навіть скористатися димовухою. Пощастило – вітер дув в бік ворога. Затягли пораненого побратима за перевал та чекали на «медевак». Перша машина, яка їхала, наїхала на міну. Друга – прибула на наступний день… Зараз той боєць одужує, під надійним наглядом у лікарні.»

Щодо планів на майбутнє, Костянтин прагне стати психологом, зокрема медичним психологом, щоб допомагати військовим, які пережили бойові дії. «Я розумію, що є дуже багато військових, котрі потребуватимуть психологічної допомоги. Фах медичного психолога буде дуже актуальним довго. Я сам маю контузії і певний досвід бойових дій, а тому цілком усвідомлюю, як тяжко після стресів, отриманих на полі бою, адаптуватись до цивільного життя.»

До війни Костянтин мріяв про власну мрію – навчитися керувати літаком. «До війни я мріяв купити літак. Дивився телепередачу про одного хлопця, який облетів всю Європу. Потім в Києві з сином заїхав на спорткомплекс «Чайка» і так сталося, що потрапив на людину, яка очолювала цей заклад. Він – пілот – провів нам з сином екскурсію по літаках. У мене відкрилися очі на те, що це не щось на грані фантастики, і на це не потрібно мільйони. Кошти – як на звичайну автівку. Заправляєш, платиш за «паркування» і на зліт! Отож, маю надію, що після війни повернуся до цієї теми.»

Приєднуйтеся до лав 108-ї Кодацької бригади ТрО. Телефон нашого рекрутингового центру 0 800 337 803.