30 серпня – Міжнародний день жертв насильницьких зникнень. Ця дата покликана нагадати про тих, хто безслідно зник, про горе їхніх родин, які роками чекають на звістку. В Україні цей день набуває винятково трагічного забарвлення. Наша земля пережила жахи війни, яка принесла не лише біль втрат, а й гірку невідомість. Ми знаємо, як це, коли наші рідні, наші захисники та захисниці, наші земляки зникають безвісти. Це страшне випробування для сімей – жити в постійному очікуванні, балансуючи між надією та відчаєм.

Ми схиляємо голови перед мужністю зниклих, перед незламністю їхніх родин. Ваш біль – це біль усієї громади. Ми поруч із вами, ми розділяємо ваше горе, ми молимося та віримо разом із вами. Ми не маємо права забути чи змиритися з цією трагедією. Кожна зникла людина – це не просто ім’я у списку. Це чиїсь діти, чиїсь батьки, чиїсь брати й сестри, чиїсь друзі. Це цілі життя, які обірвалися, або чекають на своє продовження.

Невідомість ранить глибше, ніж усвідомлена втрата, але наша надія сильніша. Ми глибоко віримо, що ті, хто зник, обов’язково повернуться до своїх домівок, до своїх близьких. Ми чекаємо на кожного, хто втрачений, і віримо в їх повернення. Разом ми дочекаємося кожного! Наша пам’ять, наша боротьба та наша віра – це те, що допомагає нам рухатися вперед. Ми пам’ятаємо. Ми боремося. Ми віримо.