30 серпня, у Міжнародний день жертв насильницьких зникнень, Україна вкотре нагадує світові про злочини агресора. Цей день для нашої громади набув особливого й гіркого змісту: ми попрощалися з нашим земляком, воїном Збройних сил України — Віталієм Івановичем Костушевичем. Він загинув у бою 24 серпня, у День Незалежності України, захищаючи нашу землю від ворога. Його самовідданість стала прикладом для багатьох.

Віталій Костушевич народився 15 серпня 1999 року в селі Поліське Ізяславського району. Його дитинство та юність пройшли у Шепетівці, де він здобував освіту в гімназії №5 (нині ліцей №2). Учителі та однокласники згадують його як надзвичайно доброзичливого, уважного, скромного та відповідального учня. Він завжди був готовий підтримати друзів та допомогти іншим, що свідчить про його щиру натуру.

Серед захоплень Віталія були малювання графіті, катання на велосипеді та глибоке розуміння комп’ютерних технологій. Однак, особливе місце в його серці займала історія України. З дитинства він був справжнім патріотом своєї Батьківщини. Після закінчення школи здобував вищу освіту в Рівному, у Національному університеті водного господарства та природокористування. Згодом працював адміністратором у мотелі «ОК» у Шепетівці.

27 жовтня 2024 року Віталія мобілізували до лав Збройних Сил України. Після інтенсивної підготовки на полігоні він вирушив на передову, де служив гранатометником 49-го окремого штурмового батальйону. Його побратими згадують Віталія як відважного воїна, порядну людину, яка завжди була готова підтримати та допомогти в найскладніших ситуаціях. Його мужність та відданість справі були неоціненними.

24 серпня 2025 року, у день, що символізує свободу та незалежність нашої держави, доля завадила Віталію. Він загинув на Донеччині під час ворожого обстрілу. Попри смертельну небезпеку, він до останнього намагався врятувати побратимів, з честю виконавши свій військовий обов’язок.

Віталій Костушевич віддав найдорожче — своє життя — за кожного з нас, за свободу та майбутнє України. Його життя було сповнене доброти, відповідальності та безмежної любові до рідної землі. У скорботі залишилися мати Олена Василівна, батько Іван Михайлович, вітчим Сергій Леонідович, сестра Віра, численні рідні, друзі та побратими. Світла пам’ять про нього назавжди житиме в серцях рідних, побратимів та всієї громади, яка глибоко сумує за своїм Героєм.

Ми схиляємо голови та молимося за упокій його душі. Вічна пам’ять нашому Герою!

Слава Україні!
Слава Збройним Силам України!