Минає 10 річниця з того дня, коли 28 серпня 2014 року загинув у боях в районі Дебальцевого солдат Збройних сил України, доброволець, учасник російсько-української війни -Віктор Анатолійович Голий (Голіков).

Йому назавжди залишилось 33 роки.

Віктор Голий народився 28 вересня 1981 року у місті Знам’янка Кіровоградської області. Походить з давнього козацького роду. Прадід Костянтин Прокопович Голий, учасник національно-визвольних змагань періоду Холодноярської республіки, у серпні 1920 року 15-річним юнаком брав участь у знам’янському повстанні проти більшовиків та їхніх продзагонів. Від народження Віктор мав прізвище Голіков, пізніше відновив родове козацьке прізвище — Голий.

Навчався в Знам’янській школі № 1 ім. Т. Г. Шевченка.
2003 році закінчив Центрально український державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка за кваліфікацією «вчитель історії та географії», 2007-го — Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії держуправління при Президентові України, кваліфікація «магістр державного управління». З 2007 до 2008 року працював у Дніпропетровській обласній державній адміністрації на різних посадах. З 2008 до 2009 року — вчителем історії у рідній школі № 1 в Знам’янці. З лютого 2010 року по травень 2013 року — на посаді методиста з питань туризму Знам’янського міського краєзнавчого музею.

В 2014 році добровольцем пішов на фронт — рядовий, далекомірник зенітного розрахунку 4-ї роти 42-го батальйону територіальної оборони Кіровоградської області «Рух Опору» ЗС України.
Віктор разом із бойовими товаришами супроводжував колону бойової техніки, вони потрапили у засідку. Ворожий снайпер пробив колесо автомобіля і смертельно поранив водія Миколу Сипченка. Розвернувши зенітну установку, бойовий розрахунок вступив у бій. Ведучи вогонь по супротивнику, хлопці встигли випустити по нападниках більше двохсот снарядів, завдавши їм чималих втрат. Взявши вогонь на себе, Віктор Голий загинув смертю Героя, врятувавши своїх бойових побратимів, які вирвалися з ворожої пастки.

5 вересня, за останнім бажанням Віктора, похований на кладовищі у селі Плоске Дмитрівської громади, звідки походить його родина, і де похований його прадід.

У Віктора залишилися батько Анатолій Миколайович, мати Олена Григорівна, молодший брат Сергій, дружина Юлія та син Мирослав 2013 р.н.

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (15.05.2015, посмертно).

Світла та вічна пам’ять Герою!