Іноді найбільше враження справляє не те, що сказано, а реакція на це.

На Далекому Сході Росії Володимир Путін виступив із попередженням Заходу: навіть не думайте про відправлення військ – включно з миротворццями – до України.

“Якщо там з’являться якісь війська, – заявив російський президент, – особливо зараз, коли йдуть бойові дії, ми виходимо з того, що це будуть законні цілі для знищення”.

А потім була реакція.

Аудиторія на економічному форумі у Владивостоці вибухнула оплесками, російські чиновники та бізнесмени, схоже, вітали погрозу “знищити” західні війська.

Спостерігаючи за сценою в залі, я знайшов оплески досить моторошними.

І це сталося лише через день після того, як союзники Києва, так звана “Коаліція бажаючих”, пообіцяли Україні “сили заспокоєння” після війни.

Аудиторія знову аплодувала, коли кремлівський лідер запропонував зустрітися з президентом України Володимиром Зеленським – але лише на російській території.

“Найкраще місце для цього – столиця Росії, місто-герой Москва”, – сказав Путін.

За межами Росії пропозицію Путіна відкинули як несерйозну, повний провал. Це був випадок політичного тролінгу.

Але багато в чому це відображає нинішню позицію Кремля щодо війни в Україні: “Так, ми хочемо миру, але лише на наших умовах. Ви відкидаєте наші умови? Тоді миру не буде”.

Ця безкомпромісна позиція підживлюється низкою факторів.

По-перше, вірою Кремля в те, що російські сили мають ініціативу на полі бою в Україні.

По-друге, дипломатичним успіхом. Цього тижня в Китаї Путін потиснув руки та посміхався низці світових лідерів. Оптика демонструвала, що Росія має потужних друзів, таких як Китай, Індія та Північна Корея.

А потім є Америка. Минулого місяця президент США Дональд Трамп запросив Путіна на саміт до Аляски. Вдома прокремлівські коментатори назвали цю подію доказом того, що зусилля Заходу з ізоляції Росії через війну в Україні зазнали невдачі.

Щоб переконати Кремль припинити бойові дії, Трамп раніше встановлював ультиматуми та терміни; він погрожував подальшими санкціями, якщо Росія не досягне миру.

Але Трамп не виконав своїх погроз – і це ще одна причина впевненості Росії.

Путін публічно хвалить мирні зусилля Трампа. І все ж він відкинув пропозиції Трампа щодо припинення вогню і не виявив бажання йти на поступки щодо війни в Україні.

Тож де залишаються перспективи миру?

Путін нещодавно сказав, що бачить “світло в кінці тунелю”.

Мені здається, що зараз Росія, з одного боку, а Україна та Європа (і певною мірою Америка) – з іншого, перебувають у різних тунелях, на різних дорогах, з різними кінцевими пунктами призначення.

Україна та Європа зосереджені на припиненні бойових дій, формуванні гарантій безпеки для Києва та забезпеченні того, щоб українська армія була достатньо сильною після війни, щоб запобігти новому вторгненню.

Коли Путін говорить про “світло в кінці тунелю”, я вважаю, він уявляє шлях, який веде до перемоги Росії в Україні, і ширше – до побудови нового світового порядку, який принесе користь Росії.

Щодо миру, важко побачити, де і коли ці дві дуже різні магістралі перетнуться.