З глибоким сумом наша громада прощається з полеглим захисником Віталієм Віталійовичем СТЕПАНЕНКОМ. Його життя обірвалося 2 вересня цього року під Покровськом. Герою навіки залишиться 41 рік.

Панахида за загиблим, яку відслужили священники та капелан Православної Церкви України, відбулася в його рідному домі, в Нових Санжарах. Після цього траурна процесія вирушила вулицею Центральною до місця прощання. Церемонія прощання пройшла в центрі селища біля пам’ятного знаку Героям Небесної Сотні. На шляху до місця проведення церемонії та до місця поховання, кортеж з домовиною Героя зустрічали сотні мешканців Нових Санжар, Руденківки, Дубини. Вони встеляли дорогу квітами, а на залізничному переїзді лунав безперервний сигнал, як знак найвищої шани полеглому захиснику.

Поховали Героя на кладовищі його рідного села Дубина. Про життя загиблого Героя під час траурного мітингу розповіли селищний голова Геннадій СУПРУН, директор Руденківського ліцею Андрій ДІГТЯР та класний керівник Віталія Валентина ДАШКО. Вони згадували його як спокійного, надійного та щирого чоловіка, який завжди був готовий прийти на допомогу.

Віталій народився 2 березня 1984 року в Дубині. Після закінчення школи навчався у Полтавському профтехучилищі на токаря. Деякий час працював за спеціальністю, але його трудову діяльність перервала строкова служба в лавах Збройних Сил України, де він охороняв кордони нашої держави.

Після демобілізації Віталій продовжив працювати будівельником. У 2013 році він зустрів своє кохання, одружився. Молода родина оселилася в Нових Санжарах, вони жили дружно, підтримували одне одного та будували плани на майбутнє.

Однак у їхнє мирне життя ввірвалася війна. Віталій був мобілізований до лав ЗСУ 10 жовтня 2024 року і потрапив на один із найгарячіших напрямків – Покровський. На жаль, 2 вересня цього року життя нашого Героя – старшого солдата, старшого механіка – водія І танкового взводу І танкової роти танкового батальйону обірвалося під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини.

Віталій був спокійною, доброю, надзвичайно товариською людиною, мав багато друзів і сам був вірним другом, завжди відгукувався на прохання про допомогу. Його любили й поважали друзі, колеги та бойові побратими. Для дружини він був найкращою людиною на Землі.

Востаннє загиблому Віталію СТЕПАНЕНКУ віддали військові почесті на кладовищі. Головний сержант відділення військово-цивільного співробітництва Полтавського РТЦК та СП Юрій Пов’якало вручив дружині Захисника Таїсії Державний Прапор України, який почесна варта зняла з його домовини. На честь воїна пролунав трикратний стрілецький салют.

Ми схиляємо голови в скорботі та висловлюємо щирі слова співчуття дружині Таїсії Едуардівні, матері Валентині Миколаївні та батькові Віталію Миколайовичу, а також усім рідним та близьким полеглого Героя. Ми розділяємо ваш біль непоправної втрати. Його мужність і подвиг житимуть у пам’яті наступних поколінь.

На нашій землі все більше горя і сліз, але ми продовжуємо боротьбу за нашу Перемогу та незалежність, адже жертва наших Героїв не має бути марною. Вічна слава Герою! Слава Україні!