15-річний Саша Радчук із Чернігівщини, що пережив викрадення російськими загарбниками, сьогодні разом із бабусею присутній на засіданні Європейського парламенту. Його особиста історія, боротьба його родини та стійкість усіх українців за свободу були відзначені Президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн у її щорічному зверненні до парламенту. Ця подія є свідченням міжнародної уваги до трагедії українських дітей, вивезених до Росії.

Історія Олександра Радчука – це крик про допомогу та нагадування про злочини, що чиняться проти нашої держави. У 2022 році, під час жорстокої оборони Маріуполя, 15-річний Саша разом з мамою опинився в окупації. Російські військові цинічно розлучили його з матір’ю, провели через фільтраційні табори та вивезли на непідконтрольну Україні територію Донецька. Їхні плани були ще більш жахливими – примусове всиновлення хлопчика в російську сім’ю з метою знищення його української ідентичності. Відтоді мати більше не бачила свого сина, що стало черговим доказом російських воєнних злочинів.

На щастя, рідна бабуся Сашка змогла проявити неймовірну силу духу та знайти шляхи, щоб повернути хлопчика на батьківщину. Нині вони разом проживають на Ічнянщині, але спогади про пережитий жах назавжди залишаться з ними. Попри молодий вік, Олександр у 12 років вже мав мужність розповісти свою історію всьому світу. Він виступав на міжнародних майданчиках, зокрема у Давосі, в Організації Об’єднаних Націй, у Вашингтоні, Нідерландах, Латвії та Ірландії. Його виступи в межах кампанії «Викрадені голоси» та плану дій Президента Володимира Зеленського Bring Kids Back UA були спрямовані на привернення уваги світової спільноти до систематичних російських злочинів, зокрема до депортації українських дітей. Цього року Президент України особисто вручив йому відзнаку «Майбутнє України», що є визнанням його мужності та внеску в боротьбу за справедливість. Тисячі українських дітей, як і Саша, були викрадені росіянами та примусово віддані на усиновлення в російські родини, що є актом геноциду, спрямованим на стирання їхньої національної ідентичності. Усі вони мають бути повернуті додому, а українське суспільство має дбати про їхню реабілітацію та інтеграцію. Історія Олександра Радчука – це символ надії та нагадування про необхідність боротьби за кожного українського громадянина.