Коли рідна людина зникає безвісти — час ніби зупиняється. Це жахливе відчуття невизначеності, відсутності відповідей і, найболючіше, — права на прощання. Однак, попри все, найсильнішою залишається надія. Вона сяє в очах матерів, дружин і дітей, які щодня прокидаються з одним і тим самим запитанням: “Де ти?”

Це нестерпне очікування триває роками, розтягуючись крізь свята та буденні дні. Воно невидиме, але повільно виснажує душу, залишаючи глибокі рани.

Та кожне серце, що чекає, — це символ незламної сили. Кожна родина, яка переживає зникнення близької людини, заслуговує на глибоку пошану, всебічну підтримку та, найголовніше, — на правду. Їхня стійкість є свідченням людського духу.

Ми не маємо жодного права забувати про тих, хто зник, і про тих, хто їх чекає. Наш обов’язок — не мовчати. Ми маємо висловити свою солідарність і підтримку тим, хто досі не повернувся додому, і тим, хто продовжує жити надією. Станьте голосом тих, чиї голоси замовкли, і тих, чиє терпіння випробовується щодня.

СТАНЬ ГОЛОСОМ ЗНИКЛОГО БЕЗВІСТИ!

Коментарі:

Ваш коментар може бути першим 🙂

« повернутися