🥀Бродівська громада з глибоким сумом та болем у серці зустріла свого новітнього Героя. Минуло вже рік відтоді, як перестало битися серце нашого відважного земляка, захисника України — Андрія Петровича Позняка. Воїн загинув, мужньо виконуючи бойове завдання на Донеччині. Для його рідних цей рік був сповнений невимовного болю, надії та невизначеності. І лише сьогодні, «на щиті», повернувся до рідного дому захисник, син, чоловік та батько — Андрій Позняк, якому назавжди залишилося 34 роки…

Андрій Позняк народився і виріс у мальовничому селі Смільне. Після закінчення школи здобув фах у Радивилівському професійному ліцеї. Надалі працював водієм у ДП «Бродівський лісгосп». Він створив щасливу сім’ю, разом із дружиною Анною виховував двох синів. У 2023 році отримав повістку і, залишивши все, доєднався до лав Збройних Сил України, аби боронити нас усіх. На фронті він служив на посаді водія господарчого відділення взводу матеріального забезпечення танкового батальйону військової частини.

🙏Рідні, односельчани, друзі, побратими та всі небайдужі люди зустріли траурний кортеж навколішках, висловлюючи найглибшу повагу. Небо, здавалося, плакало разом з нами. Під звуки військового оркестру з усіма військовими почестями провели Героя в його останню земну дорогу. Андрій був людиною щирою, працьовитою та справжнім воїном честі. Саме такі люди, як він, тримають на своїх плечах нашу державу.

Під час останнього прощання отець Ігор Крук підкреслив: «Війна забирає цвіт нації. Найкращих, найсильніших, тих, хто не зрадив і не злякався. Андрій — це не просто Герой, він — воїн світла. І він буде жити з нами доти, доки ми його пам’ятаємо».

«Зі слів капеланів, на позиції, де перебував Андрій, було багато поранених. Саме під час евакуації, прикриваючи відхід своїх побратимів, Андрій отримав смертельне поранення від ворожої кулі. Тому ми повинні завжди пам’ятати подвиг Андрія та всіх, хто віддав своє життя за Україну», — зазначив міський голова Анатолій Белей. Він також передав синам Героя прапор 33 окремої механізованої бригади з підписами командира та побратимів.

Зі сльозами на очах декан Бродівський Львівської єпархії ПЦУ архимандрит Миколай звернувся до присутніх: «Найбільша жертва — це життя, віддане не за себе, а за інших. Андрій пішов, щоб ми могли жити. Молімося за його душу та за долю дітей, які залишилися без батька…».

Вічна пам’ять і безсмертна шана Герою, який віддав найцінніше — життя — за свободу та незалежність України!