Посаджені квіти, теплі розмови із сусідами та облаштований побут… Життя внутрішньо переміщених осіб (ВПО) продовжується і пускає коріння у новій громаді.

Навесні у модульному містечку в селі Вереси панує особлива атмосфера. Вікторія Вєнкова, яка приїхала з Рубіжного, з ентузіазмом працює у робочих рукавицях. Нещодавно їй привезли цілу машину землі для клумб, яка стала основою для майбутнього квіткового раю.

“Це для троянд”, — з посмішкою ділиться вона, демонструючи вже посаджені квіти. Навколо її нового помешкання розквітають гібіскуси, лілії, нарциси, гортензії, хризантеми, підсніжники та навіть деревовидна півонія — весь цей чудовий сад вже посаджений біля її будинку. Пані Вікторія згадує: “Ось тут — тюльпани, — показує. — Я їх висаджувала 31 грудня. Усі ялинки прикрашали, а я садила квіти. А на 8 березня чоловік подарував мені… сім тонн землі, щоб я з хворою спиною не носила її з лісу”.

На підвіконні в стаканчиках зеленіє розсада помідорів і перцю, на грядці вже з’явилася петрушка, а біля будинку — кущі смородини. Сьогодні вони з племінником планують посадити ще й черешню, вносячи свій внесок у майбутній урожай. Квіти для клумб вдалося отримати від сусідів, які також мешкають у модульному містечку. А Сашко, що живе навпроти, допоміг з виготовленням стійки для білизни. Вікторія, у свою чергу, не залишається в боргу: в’яже всім шкарпетки, а на Різдво створює декоративні вінки, прикрашаючи спільний простір.

Це не перша розповідь про родину Вєнкових. Раніше ми вже писали про їхню історію — саме в день, коли вони отримали ключі від нової оселі, що стала символом надії. Переживши втрату рідного дому в Рубіжному, вимушену втечу під обстрілами, трагічну загибель сестри з племінником та дворічну боротьбу за опіку над племінником Олександром, пані Вікторія з чоловіком Юрієм та племінником почали нове, сповнене надії на майбутнє життя у Вересах. Зараз їхня родина поповнилася новими членами: до неї приєдналися британський кіт Мартин та маленький песик-мальтіпу на ім’я Рей. Хоча, як згадує пані Вікторія, Мартина вони ледь не втратили під час переїзду.

Ця історія – яскравий приклад того, як внутрішньо переміщені особи знаходять сили для відбудови свого життя, інтегруються в нові громади та створюють затишок, незважаючи на минулі трагедії. Їхня здатність до адаптації та прагнення до нормального життя є свідченням незламності людського духу. Читайте, як облаштувалися три родини з числа ВПО: https://zt-rada.gov.ua/?pages=19905