ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: ВОЛОДИМИР НАЗАРУК

Життя у праці й турботі за рідних: історія Володимира Назарука, стрільця-помічника гранатометника 32-ої окремої механізованої бригади, з села Старі Кривотули.

Володимир Михайлович Назарук народився 8 квітня 1970 року в селі Старі Кривотули, Івано-Франківської області. Він виріс у багатодітній родині, де було п’ятеро дітей. Його батько працював на меблевій фабриці, а мати займалася прийманням молока та працювала в сільській раді. Володимир був третьою дитиною у сім’ї. Навчаючись у Старокривотульській школі, він також захоплювався дзюдо. Згодом здобув професію телемайстра. Разом зі своїм братом Василем, який, на жаль, покійний, вони разом виготовляли пульти для телевізорів. Службу в армії проходив у танкових військах на території Німеччини, де отримав звання сержанта.

Після служби Володимир поїхав до міста Конотоп на Сумщині, щоб підтримати свого брата Ігоря. Там йому запропонували вступити до місцевого індустріально-педагогічного технікуму. Саме там він познайомився зі своєю першою дружиною, Оксаною, яка працювала медсестрою. У цьому шлюбі народилися двоє синів — Микола та Дмитро.

Після понад 10 років спільного життя, Володимир та Оксана розлучилися. З другою дружиною, Галиною, він познайомився у Києві. «Ми разом працювали на будівництві: він клав плитку, а я шпаклювала стіни, — згадує пані Галина. — Цікаво, що він жив неподалік від мене, адже я родом із Сумщини, з села Червона Слобода. Із моїм першим шлюбом також не склалося. Ми почали зустрічатися у серпні 2004 року. У лютому 2005-го померла моя мати, і ми разом поїхали на похорон. Саме за таких трагічних обставин я познайомила його зі своїми рідними». У 2007 році пані Галина переїхала до Старих Кривотул, до Володимира. Офіційно вони одружилися у 2012 році. Володимир з любов’ю прийняв дітей та онуків своєї дружини як рідних.

«Ми щасливо жили, Володимир купив трактор, мотоблок, допомагав односельцям, — продовжує пані Назарук. — Разом ми робили ремонти, їздили на заробітки. Займалися господарством, були щасливі. Моя свекруха казала, що ми навіть цвях удвох забивали». Наприкінці березня 2024 року Володимира Назарука мобілізували. Він став стрільцем-помічником гранатометника у 405-му окремому стрілецькому батальйоні 32-ої окремої механізованої бригади. На той час його дружина перебувала на заробітках у Польщі.

«Чоловік заспокоював мене, казав, що не буде на передовій, а працюватиме механіком, ремонтуватиме військову техніку», — розповідає пані Галина. 4 липня 2024 року Володимир востаннє зателефонував дружині, повідомивши, що йде на позиції і зв’язку не буде 3-4 дні. На превеликий жаль, це була їхня остання розмова.

12 липня 2024 року Володимир Назарук загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Торецьк Донецької області. Героя поховали у рідному селі Старі Кривотули, поряд із його двоюрідним братом Іваном Назаруком, який також загинув у російсько-українській війні. На фасаді місцевого ліцею встановлено меморіальну дошку на честь захисника України. Усе життя Володимир Назарук прожив чесно, присвятивши його праці та турботі про рідних.