## ГМО в Україні: Проблемні Питання та Регулювання

Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області продовжує інформувати про актуальні питання, пов’язані з обігом генетично модифікованих організмів (ГМО) на території України. Стратегічна мета державної аграрної політики полягає в забезпеченні сталого розвитку сільського господарства. Це передбачає виробництво якісної, конкурентоспроможної продукції як для внутрішнього споживання, так і для експортної торгівлі. Досягнення цієї мети неможливе без врахування постійних технологічних, екологічних та економічних змін сучасної постіндустріальної епохи. Чимало країн світу нарощують темпи сільськогосподарського виробництва шляхом впровадження новітніх біотехнологій, зокрема, використання генетично змінених рослин.

Водночас, не вщухають дискусії щодо потенційних негативних наслідків вивільнення ГМО для довкілля та здоров’я людини. Саме тому, забезпечення належного державного контролю за використанням ГМО у сільськогосподарському виробництві набуває особливого значення для України. Це зумовлено унікальними перспективами розвитку української аграрної економіки, враховуючи її багаті земельні та людські ресурси, а також накопичений досвід землеробства.

Найбільш поширеними генетично модифікованими культурами у світовому аграрному виробництві є соя, кукурудза, бавовник та ріпак. Незважаючи на очевидні економічні переваги від вирощування таких рослин, необхідно звернути увагу спільноти на важливість вирішення проблеми оцінки ризиків. У разі необхідності, слід вживати заходів для запобігання можливим негативним наслідкам використання ГМО для здоров’я людини та стану навколишнього середовища.

Наразі використання ГМО в Україні регулюється Законом України від 31 травня 2007 року №1103-V «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів». Цим законом передбачено заборону на промислове виробництво та введення в обіг ГМО, а також продукції, виробленої із застосуванням ГМО, до їх державної реєстрації (Розділ V, стаття 15). Також забороняється ввезення на митну територію України ГМО та продукції з їх використанням до державної реєстрації, за винятком тих, що призначені для науково-дослідних цілей або державних апробацій (випробовувань) (Розділ V, стаття 16).

Згідно з цим Законом, використання ГМО у «відкритій системі» (тобто при контакті з навколишнім середовищем, наприклад, вирощування у відкритому ґрунті) можливе лише після проходження державної реєстрації. До моменту реєстрації, вивільнення ГМО в навколишнє середовище дозволяється лише з метою випробування та на основі спеціального дозволу.

Україна є унікальною країною, оскільки саме тут усі продукти харчування підлягають обов’язковому маркуванню позначкою “З ГМО” чи “Без ГМО”. Це нововведення набуло чинності у 2009 році. Хоча дослідження впливу ГМО на організм людини ще тривають і не є повністю вичерпними, експерти наголошують, що результати впливу ГМО-продуктів можуть мати суттєві наслідки для здоров’я людей. Ключовою вимогою залишається безпечне використання ГМО на території будь-якої держави, що передбачає ретельну оцінку ризиків та обов’язкове маркування товарів і продукції, які містять ГМО.

Більш детальну інформацію про вимоги Закону України щодо ГМО можна знайти за посиланням: Закон України про державну систему біобезпеки.

Головний спеціаліст відділу контролю у сфері насінництва, розсадництва та якості зерна управління фітосанітарної безпеки та санітарної охорони території Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області О.І. Нікорчук