🕊🕯 Вільнянщина провела в останню путь героя Олександра Карпука

Сьогодні, 11 березня 2024 року, Вільнянщина провела в останню дорогу Олександра Степановича Карпука, який до останнього подиху боронив свою Батьківщину, свою родину, рідних та близьких, нас з вами. Олександра провели в останню путь хвилиною мовчання та живим коридором, вшановуючи його пам’ять.

Міський голова Наталя Мусієнко, представник І відділу Запорізького РТЦК та СП майор Віталій Петченко, отець Єлисей висловили щирі співчуття рідним загиблого героя. Вони згадали життєвий шлях Олександра Карпука, його мужність та відданість Україні.

Олександр народився 6 лютого 1973 року в селі Мшанець, Волинської області, Ковельського району. Саме на Волині минули його дитинство, юність та роки навчання у Мшанецькій загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. Згодом, у 1993 році, він переїхав до Вільнянська, де розпочав свою трудову діяльність. Працював в Вільнянському слідчому ізоляторі оперуповноваженим, а пізніше займав посади молодшого та старшого інспектора. Олександр здобув неповну вищу освіту у Бердянському державному педагогічному університеті.

Службу в армії він проходив у Вільнянському районі Запорізької області, служив у роті нагляду та конвою. Після демобілізації Олександр працював у Вільнянській виправній колонії № 20, а останнім місцем його роботи був Дружелюбівський виправний центр № 1, звідки він вийшов на пенсію за вислугою років.

18 лютого 2023 року, розуміючи важливість захисту своєї держави, Олександр Карпук був мобілізований першим відділом Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Волинської області. Він став старшим солдатом, стрільцем стрілецького взводу стрілецької роти військових частин А 4898, а потім А 4447. Обороняючи Україну від російських загарбників, Олександр Карпук загинув 11 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новодарівка Пологівського району Запорізької області. Він загинув внаслідок мінометного обстрілу противником. До цього часу він вважався безвісті зниклим, а рідні з нетерпінням чекали його повернення, вірячи в його порятунок. На жаль, за результатами обміну полоненими, тіло загиблого захисника було ідентифіковано та повернуто рідним.

Словами важко загоїти глибокий біль втрати. У Олександра залишилися рідні: мама – Марія Петрівна, донька – Софія, син – Андрій та рідна сестра Ольга. У цю гірку мить ми поділяємо горе сім’ї загиблого та схиляємо голови в глибокій скорботі. Олександр Карпук був вірним військовій присязі, проявив неймовірну стійкість та мужність, захищаючи Батьківщину. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Україну та кожного з нас. Щирі співчуття рідним і близьким. Вічний спокій та вічна пам’ять захиснику України! Слава Україні! Героям слава!