🌻🌻🌻🌻 До #Всеукраїнської_акції_пам’яті #Сонях 🌻🌻🌻🌻

Сергій Голик (1976 р. – 2025 р.): «Любов і біль мого серця»

Історія життя Сергія Голика – це розповідь про незламний дух, глибоке кохання та жертовність. Ми познайомилися одного осіннього вечора 1998 року, коли звичайний збіг обставин звів наші шляхи. Сергій був із другом, я – з подругою. Це знайомство стало початком історії, яка тривала все життя, сповненої спільних радощів, випробувань та глибокого взаємного кохання.

Перші роки стосунків Сергія Голика були позначені його роботою за кордоном. У ті часи, коли мобільні телефони були розкішшю, а інтернет – мрією, спілкування обмежувалося кількома хвилинами на тиждень. Сергій працював у Польщі, і наші розмови відбувалися через сусідський стаціонарний телефон. Але навіть цих коротких розмов було достатньо, щоб підтримувати зв’язок та зберігати тепло наших почуттів, які стали справжньою опорою.

Згодом він забрав мене до себе за кордон. Ми разом працювали, долаючи труднощі, він – на будові, я – в польських домівках. Це був період, коли ми дорослішали, вчилися самостійності та ще більше цінували один одного. 12 травня 2000 року стало особливим днем – днем нашого весілля, що об’єднало наші долі назавжди. Життя продовжувалося, даруючи нам нові випробування, але й великі радості. Бог подарував нам трьох синів: у травні 2003 року народився Вадим, у листопаді 2005-го – Дмитро, а в лютому 2013-го – наймолодший Станіслав. Сергійко обожнював своїх «левенят», як він їх називав, адже ми з ним обоє – леви за знаком зодіаку, сильні та відважні.

Сергій завжди був працьовитою людиною, яка багато працювала, щоб забезпечити родину. Він працював у Польщі, Москві, Києві, а потім – удома, в Чернівцях. Час нашої розлуки був важким, але я завжди чекала на нього. Коли розпочалася повномасштабна війна, Сергій не шукав шляхів уникнути обов’язку. Він твердо сказав: «Якщо треба – я піду». Попри проблеми зі здоров’ям, він пройшов полігон і вирушив на Донбас. Там, серед пекельних обстрілів, він став оператором протитанкової ракетної установки «Стугна». Дев’ять місяців невтомних боїв, виснажливого холоду бліндажів та важких втрат побратимів. Кожна смерть ставала для нього глибокою раною. Короткі відпустки додому були для нас променем надії, ковтком життя серед пекла.

У квітні 2024 року, попри його прохання залишатися вдома, я вирішила поїхати на Донбас. Я залишила хлопців, спекла смаколиків для воїнів і сіла в поїзд, що ніс мене крізь усю Україну до коханого. Дорога була сповнена тривог: пересадки, стрибки тиску, хвилювання… Але я їхала, бо знала, що мене чекає він. У Слов’янську Сергій зустрів мене, постійно питав про мій шлях. Його слова: «Вітаю тебе, кохана, в області смерті…» – запали в душу. Ми провели разом сім незабутніх днів, ховаючись від вибухів, але не відчуваючи страху, бо були разом. Прогулянки, сміх, мовчання – ми були просто двоє, щасливі посеред війни. Потім я повернулася додому, залишивши його знову на передовій. Я побачила там світ, сповнений смерті та руїни, але й незламної любові, що давала сили жити.

У грудні 2024 року Сергій востаннє побував удома. Перед від’їздом він сказав: «Ксюша, цього разу я не можу пообіцяти нічого…» Його слова сповнили мене тривогою. Він планував відсвяткувати 25-річчя шлюбу, нашу срібну річницю, у квітні.

Але 10 квітня 2025 року, о 7:34 ранку, пролунав дзвінок. На екрані – фото побратима, і я вже знала. У слухавці – плач, тиша, а потім слова: «Сірьога загинув…» Світ зупинився. Чотири дні ми чекали, поки тіло мого коханого винесуть з поля бою. Його побратими, ризикуючи життям, пробивалися три кілометри під обстрілами, щоб доставити його до нас. Вічна їм вдячність.

17 квітня ми поховали мого Сергія. Пам’ятаю той день крізь туман. Він був людиною з великим серцем, доброю душею, справжнім чоловіком, який любив мене та наших дітей до останнього подиху. Того дня, 10 квітня, моє серце померло разом з ним. Але залишилися наші троє синів і пам’ять про любов, яка сильніша за смерть. Я буду любити його до кінця своїх днів.

🌻🌻🌻🌻 Записала Наталія Балан Іванова зі слів дружини Оксани Голик 🌻🌻🌻🌻

Селище Глибока, 2025 рік.