В пам’ять про Героя України Ярослава Романюка.

"Був моєю опорою і підтримкою…"

Романюк Ярослав Володимирович народився 25 вересня 1992 року в місті Болехів. Тут він виріс і здобував освіту в Болехівському ліцеї №1 "Академічний". Ярослав був люблячим сином, дбайливим братом, вірним другом і відважним побратимом. Він завжди піклувався про своїх рідних, був для них надійною опорою та підтримкою. Всі, хто знав Ярослава, згадують його як життєрадісну, товариську, щиру та надзвичайно привітну людину. Його чуйність, доброта та відповідальність були прикладом для багатьох. Він завжди був готовий допомогти іншим, ніколи не відмовляв у проханні.

"Він був моєю опорою і підтримкою. У 14 років він пішов працювати, щоб допомогти мені фінансово. У нього була мрія – купити велосипед, і він вирішив поїхати зі мною на заробітки, але велосипеда так і не придбав. Усі зароблені гроші він віддав мені, щоб я могла купити все необхідне до школи", – розповідає мати Ярослава.

Коли настав час захищати свою Батьківщину, Ярослав не вагався, не шукав шляхів уникнення, а безстрашно вступив до лав Збройних Сил України. Відважно виконуючи бойове завдання, 2 грудня 2023 року поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області він зник безвісти. Рік та три місяці мати та близькі з болем у серці сподівалися на диво, вірили, що їхній син, який зник безвісти, живий. Кожен день був наповнений надією, кожен дзвінок чи повідомлення вселяли віру, що ось-ось прийде звістка про його повернення. Але замість звістки про повернення їхнього захисника живим, вони отримали страшну новину, яка назавжди розірвала їхні серця: Ярослав загинув. Тіло полеглого воїна було повернено в межах обміну та репатріації загиблих.

Герої не вмирають, вони живуть вічно в нашій пам’яті…

* ~ Даний проєкт "МИ ПАМ’ЯТАЄМО" реалізовується в честь пам’яті Героїв України у день їхнього дня народження, який розпочато з 1 вересня 2025 року.

🇺🇦 В пам’ять про Героя України…. Ярослав Романюк.
"Був моєю опорою і підтримкою……."

Романюк Ярослав Володимирович народився 25 вересня 1992 року в Болехові. Тут виріс, навчався в Болехівському ліцеї №1 "Академічний". Хлопець був хорошим сином, братом, прекрасним другом і побратимом. Завжди піклувався про рідних, був для них опорою та підтримкою. Ті, хто знав Ярослава, згадують його як життєрадісну, товариську, щиру та привітну людину. Він був чуйним, добрим та відповідальним. Допомагав іншим, ніколи не відмовляв ні в чому.

" Він був моєю опорою і підтримкою. В 14 років пішов на роботу, щоб мені допомогти фінансово. В нього була мрія – купити велосипед і він вирішив поїхати зі мною на заробітки, але велосипеда так і не купив. Всі гроші віддав мені, щоб я купила все необхідне до школи" – розказує мати Ярослава.

Коли настав час захищати свою державу, не цурався, не шукав шляхів втечі, а без вагань вступив до лав ЗСУ.
Відважно виконуючи бойове завдання, 2 грудня 2023 року поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області він зник безвісти.

Рік та три місяці мати та рідні з болем у серці сподівалися на чудо, вірили, що їхній син, який зник безвісти, все таки живий. Кожен день був сповнений надії, кожен дзвінок чи повідомлення приносили сподівання, що ось-ось прийде звістка, що він повернеться. Але замість повернення їхнього захисника живим додому вони отримали страшну новину, яка розірвала їхні серця: Ярослав загинув. Тіло полеглого воїна було повернуто в межах обміну та репатріації загиблих.
Герої не вмирають, вони живуть вічно в нашій пам’яті…

* ~ Даний проект "МИ ПАМʼЯТАЄМО" реалізовується в честь памʼяті Героїв України у день їхнього дня народження, який розпочато з 1 вересня
2025 року.