Сьогодні над нашим Ковелем знову здіймаються прапори із чорними стрічками. Наша громада у глибокій жалобі, адже ковельчани прощаються зі своїм земляком, Героєм України Тарасом Солтисом. Ця втрата залишає невимовний біль у серцях тих, хто знав і цінував мужність та відданість цього захисника.

Тарас народився 29 грудня 1982 року. Навчався у ЗОШ №3, де вже з дитинства виявляв здібності до точних наук та цікавився цифровими технологіями. У 2002 році він вступив до Рівненського економіко-гуманітарного інституту на спеціальність «комп’ютерні технології». Саме в Рівному він зустрів свою майбутню дружину, Марину. У 2005 році в їхньої родини народилася донька Анастасія — найбільша гордість і сенс життя для люблячого батька.

Навчання у виші Тарас залишив, адже головним пріоритетом стало забезпечення сім’ї. Він працював за кордоном, а згодом — торговим агентом у Ковелі. Пізніше родина переїхала до Рівного, де Тарас проявив свої неабиякі здібності у сфері телекомунікаційних послуг. Хоча офіційного диплому він так і не здобув, але був справжнім майстром своєї справи, працюючи з комп’ютерною технікою та інтернет-мережами.

Згодом він повернувся до рідного Ковеля. Тут він займався справою, яку любив найбільше: встановлював системи відеоспостереження й сигналізації, ремонтував комп’ютери. Його золоті руки та знання були справжнім скарбом для багатьох.

На початок повномасштабного вторгнення Тарас Солтис працював механіком на СТО. Незважаючи на мирну професію, його патріотизм та бажання захищати Батьківщину були непохитні. Разом із друзями він прийшов до військкомату, долучився до тероборони, допомагав охороняти об’єкти інфраструктури у складі добровольчого формування територіальної громади. Його мужність проявлялася у кожній дії.

8 серпня 2024 року Тарас отримав повістку й без вагань з’явився до ТЦК. Його мобілізували до 128-ої гірсько-штурмової бригади, яка брала участь у запеклих боях. Захисник пройшов складний шлях, відстоюючи нашу землю.

Тарас завжди залишався на зв’язку з рідним містом, але найціннішим для нього були розмови з донькою. Телефонував, писав повідомлення, надсилав фотографії. Навіть у найважчі хвилини він знаходив для неї слова підтримки й любові. Але тиждень тому, 21 вересня, сталося непоправне.

Солдат Тарас Солтис, радіотелефоніст відділення управління командира батареї мінометного взводу військової частини А1556 (128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади), загинув внаслідок ворожого вогневого ураження біля Степногірська Запорізької області. Йому було 42 роки. Він віддав найцінніше — своє життя — за свободу України.

Про життєвий шлях воїна під час цивільної панахиди розповів міський голова Ігор Чайка. Він від усієї громади висловив щирі співчуття доньці Анастасії, брату Дмитру з сім’єю, друзям, усім рідним і близьким. Ця втрата торкнулася кожного.

Анастасія, якій у жовтні виповниться 20 років, нині перебуває за кордоном і не змогла приїхати на прощання. Вона написала зворушливе звернення до батька, яке зачитала її мама: «Ти був найкращим батьком. Ти любив мене як ніхто у цьому світі. Я так багато не встигла тобі сказати у нашій останній розмові, не показала фото із щасливих моментів. Я досі пам’ятаю, як з тобою тікали від дощу, як ми їли піцу, гуляли, як ти віддав останні гроші за іграшку, про яку я так мріяла. Я знаю, що ти дуже хотів бути на моєму весіллі, стати дідусем. Але росія забрала твоє життя, забрала моє щастя. Ти постійно повторював, що можеш не встигнути, що живеш одним днем, але я не вірила, що ти підеш так рано. Я хочу подякувати за все моє життя, за всі щасливі моменти, що ти подарував. Досі не можу повірити, що ти більше не напишеш: „Мала, все буде супер. Я завжди з тобою“. Ти мені не подзвониш, не надішлеш фото. Тату, я сумую за твоїм голосом, за твоїм сміхом, підтримкою і гумором. Я не перестану чекати твого повідомлення, ніколи не повірю, що тебе немає. Твої внуки, правнуки, вся моя майбутня сім’я будуть знати, як ти до останнього подиху боронив Україну. Дякую безмежно тобі, тату, за те, що ти робив для нас. Я завжди пам’ятатиму. Ти мій Герой».

Страшна і безкінечна війна. Вона принесла стільки горя на нашу землю, що це важко осягнути. Тарас Солтис назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав, як щирий і відданий син своєї землі, добрий друг і люблячий батько, який жив заради доньки, рідних і України. Його жертовність не буде забута.

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища. Вічна пам’ять і слава Герою!