З-поміж цілого всесвіту книг, з якими має справу світова література, яскраво виділяються ті, які мають для народу особливе, заповітне значення. До них належать «Кобзар» Т. Шевченка, якому наш народ надає сакрального значення.

Дивовижна доля у цієї книги. Поезії «Кобзаря» писались то в мандрах, то в казематах при світлі північних білих ночей, під палючим сонцем казахських пустель, під забороною у вигнанні, в захалявних книжечках. Але чи не з кожної сторінки зринає образ Дніпра, вишневі сади та далеч українських степів.

Ця книга стала настільною для кожного українця. До неї звертаються у важкі хвилини, її сторінки вчать на пам’ять і цитують, її бережуть і передають у спадок. Щирі слова Кобзаря звучать в школі, в театрі і в українській церкві.

Настоятель Свято-Михайлівського храму села Промінь Володимир Дрозд часто в своїх проповідях цитує напам’ять слова Великого Кобзаря. Протоієрей Володимир шанує творчість Тараса Шевченка і його книги. У приватній колекції отця Володимира налічується уже десяток «Кобзарів».

Виділяється серед інших книг домашньої бібліотеки унікальне видання «Кобзаря», якому вже більше ста років. Книгу подарували священнику на парафії в селі Верба місцеві жителі, вчителі Шилюки. Детальна доля книги невідома, але її зберігали в період перебування Заходу України під владою Польщі, в німецькій окупації, берегли Тарасове слово і в часи радянського тотального зросійщення. І, напевно, не випадково «Кобзар» потрапив в сім’ю українських патріотів, де шанують українську книгу, українську мову й українську віру, де високо цінується Боже Слово і слово Шевченка.

Нехай завжди звучать рядки з цієї священної для українців книги під час літургії в старовинному храмі.

Підготувала бібліотекар с. Промінь Галина Патута