🇺🇦 Непоправна втрата: трагічна загибель сержанта Миколи Пазиняка сколихнула Шепетівку

👉 6 жовтня у Шепетівці громада зібралася, щоб у спільній скорботі провести в останню земну дорогу сержанта Пазиняка Миколу Борисовича, який героїчно загинув, захищаючи Україну, і повернувся додому «на щиті». Його відвага та самопожертва навіки вписані в історію нашої боротьби за свободу.

✔️ Микола Пазиняк народився 24 травня 1976 року в місті Шепетівка. Його батьки, Борис Миколайович та Валентина Миколаївна, все життя присвятили праці: батько – шофером, мати – нянею у дитячому садочку. Змалку Микола зростав жвавим, життєрадісним хлопчиком, хоч і непосидючим. Він рано усвідомив важливість праці та допомоги батькам, часто покладаючись на підтримку старшої сестри Наталії. Навчаючись у шепетівській загальноосвітній школі №7, Микола запам’ятався товариським, кмітливим, легко знаходив спільну мову з однокласниками. Уже в юному віці він прагнув самостійно прокладати свій шлях у житті, вірячи, що успіх залежить від власних зусиль. Цей принцип він проніс крізь усе життя.

✔️ Після школи Микола пішов працювати, а у 1994 році був призваний на строкову службу. Навчання проходив у Керченському навчальному центрі, де здобув спеціальність паливозаправника реактивних літаків. Службу продовжив на аеродромі в Озерному на Житомирщині. Там він дослужився до звання старшого сержанта і став командиром взводу. Навіть у військовій сфері Микола виявив себе як комунікабельна та доброзичлива людина, здатна будувати ефективні стосунки в колективі та керувати ним. Ця здатність допомогла йому й у цивільному житті, зокрема у веденні власного бізнесу.

✔️ Повернувшись додому у 1996 році, Микола допомагав батькам та створив власну сім’ю. У 1998 році народилася донька Каріна, яку він безмежно любив і завжди підтримував. Його підприємницький дух спонукав до постановки амбітних цілей та пошуку шляхів їх досягнення. Попри насичене життя, він ніколи не забував про найрідніших – батьків та сестру, особливо після смерті батьків, коли вони з Наталією стали один для одного найближчими людьми. Сестра Наталія з теплотою згадує, як сусідські діти досі пам’ятають її брата, який з радістю грав з ними у футбол під час своїх приїздів. Племінники, Марія та Володимир, також були надзвичайно близькі Миколі. Володимир згадує дядька як наставника, схожого на батька, який завжди надавав йому підтримку.

✔️ Згодом Микола Борисович створив другу сім’ю, де народився син Іван. Він продовжував свою підприємницьку діяльність, переїхавши до Польщі, де також успішно розвивав власну справу. Завжди дбав про своїх дітей та родину, докладав максимум зусиль для їхнього добробуту. Він багато років послідовно підтримував дитячі будинки, забезпечуючи вихованців необхідними речами. Рідні та близькі згадують його як людину, яка нікому не відмовляла у допомозі.

✔️ Після повернення в Україну для продовження бізнесу, Микола Борисович вирішив здобути освіту з бухгалтерського обліку, вступивши до Рівненського національного університету водного господарства. Поєднуючи роботу та навчання, він працював у різних містах України, а останні роки провів у Києві. У своїй професійній діяльності він завжди прагнув професійного зростання та докладав зусиль для забезпечення кращого життя своїм дітям. Багато часу він приділяв онучці Мії, яка була дуже прив’язана до дідуся. Микола Борисович дотримувався здорового способу життя, регулярно відвідував спортзал і любив відпочинок на природі. Донька Каріна згадує батька як відкриту, щиру людину, яка вміла цінувати життя та прагнула проживати кожен день повноцінно. Вона вважає Миколу Борисовича найкращим батьком, дідусем та вірним другом, на якого завжди можна було покластися. Його прекрасне почуття гумору та здатність знаходити вихід із будь-якої ситуації робили його справжньою опорою для близьких.

✔️ На початку вересня цього року Микола Борисович був мобілізований та направлений на полігон для проходження загальної військової підготовки. Трагічна подія сталася 24 вересня під час обстрілу, коли сержант Пазиняк Микола Борисович героїчно загинув, захищаючи українську землю.

✔️ У загиблого Героя залишилися донька, онучка Мія, син, сестра та племінники. Шепетівська громада глибоко співчуває родині нашого захисника та розділяє їхнє невимовне горе.

✔️ Наша єдина сила, що забезпечить Україні Перемогу, – це наші воїни. Вони завдають ворогу нищівних втрат. Ми, як надійний тил, маємо працювати задля наближення перемоги, адже від наших спільних дій залежить, як і коли закінчиться ця війна.

🇺🇦 Слава Україні!