Позиції Еммануеля Макрона як президента Франції стають все більш хиткими після восьми років на посаді, оскільки політична криза в країні загострюється. Макрон колись називав себе maître des horloges – майстром годинників, але його вміння керувати часом вже не те, що раніше. Втретє за рік його кандидат на посаду прем’єр-міністра подав у відставку, а соціологічні опитування свідчать, що майже три чверті виборців вважають, що президент також повинен піти у відставку.

Давній союзник Едуар Філіпп, який обіймав посаду прем’єр-міністра Макрона з 2017 по 2020 рік, закликав його призначити прем’єр-міністром технократа та призначити президентські вибори в «упорядкований спосіб». Однак Макрон, швидше за все, розпустить парламент, ніж піде у відставку.

Прем’єр-міністр Себастьєн Лекорню оголосив про свою відставку на початку дня політичної драми в понеділок, пробувши на посаді лише 26 днів. Через кілька годин він заявив, що прийняв прохання Макрона залишитися ще на 48 годин для проведення останніх переговорів з політичними партіями «для стабільності країни».

Несподівані повороти стали останніми в серії потрясінь, які почалися з рішення Еммануеля Макрона призначити дострокові парламентські вибори в червні 2024 року. Результатом став «підвішений» парламент, у якому центристські союзники Макрона втратили більшість і змушені були шукати союзи з іншими партіями. Лідер однієї з цих партій, Бруно Ретайо з консервативних Республіканців, вийшов з уряду Лекорню через 14 годин після його оголошення.

Головним викликом для Лекорню та його двох попередників було те, як впоратися з нищівним державним боргом Франції та подолати ідеологічні розбіжності між центристськими партіями, які могли б увійти до уряду. На початку цього року державний борг становив 3 345 мільярдів євро, або майже 114% економічного виробництва (ВВП), що є третім найвищим показником у єврозоні після Греції та Італії. Дефіцит бюджету Франції цього року, за прогнозами, досягне 5,4% ВВП.

Мішель Барньє та Франсуа Байру протрималися лише три та дев’ять місяців відповідно, перш ніж були усунені шляхом вотумів недовіри, коли вони намагалися вирішити проблему дефіциту за допомогою бюджетів жорсткої економії. Лекорню навіть не встиг представити бюджетний план. Критика надходила з усіх боків, як тільки він представив свій кабінет у неділю вдень, а до понеділка він вирішив, що його позиція є невигідною.

Він звинуватив у своїй відставці непохитну позицію партій, які, за його словами, «всі поводяться так, ніби мають більшість». Всі партії дивляться на наступні президентські вибори у 2027 році, а також готуються до можливості дострокових парламентських виборів, якщо Макрон знову розпустить парламент.

Лідери, які місяцями закликають Макрона піти у відставку, належать до крайніх правих та радикальних лівих. Марін Ле Пен та її молодий заступник з ультраправого «Національного об’єднання» Жордан Барделла готові до виборів і відмовилися від запрошення Лекорню до переговорів. Жан-Люк Меланшон з радикальних лівих «Нескореної Франції» (LFI) виступає за імпічмент Макрона, хоча це здається малоймовірним. Його підтримують Зелені.

Олів’є Форе від лівоцентристських соціалістів був союзником радикальних лівих під час минулих виборів, але вів переговори з Лекорню за умови, що він сформує лівоцентристський уряд. Тоді є Габріель Атталь, який очолює власний центристський «Відродження» Макрона, але заявив, що більше не розуміє рішень президента. А на центрі справа – Бруно Ретайо, чиї Республіканці були частиною так званої socle commun (спільної платформи) з центристами.

Лекорню веде глибокі обговорення з представниками партій і має до вечора середи представити Макрону «платформу дій та стабільності». Є чотири варіанти, і жоден з них не виглядає добре.

• Якщо Лекорню вдасться переконати центристські партії сформувати якийсь уряд, то Макрон зможе призначити нового прем’єр-міністра, ким би він не був. Лекорню дав зрозуміти, що не бажає брати на себе цю посаду, хоча це не є остаточним «ні». Прогнози невтішні. Коли він подавав у відставку в понеділок, Лекорню сказав: «Я був готовий до компромісу, але всі партії хотіли, щоб інша партія прийняла їхні програми повністю». Однак Франції необхідно прийняти якийсь бюджет на 2026 рік для вирішення проблеми державного боргу, і фракції це знають.
• Якщо Лекорню зазнає невдачі, Єлисейський палац вказав, що Макрон «візьме на себе відповідальність». Це, ймовірно, означатиме нові парламентські вибори, що буде поганою новиною для його центристських союзників та соціалістів, але особливо вигідним для ультраправого «Національного об’єднання» Марін Ле Пен. Вибори мали б відбутися не пізніше ніж через 40 днів після розпуску парламенту, що означало б голосування в листопаді.
• Президентський термін Макрона закінчується через 18 місяців, але він стикається зі зростаючими закликами піти у відставку. Він неодноразово відкидав дострокові президентські вибори, але це не виключено. Колишній міністр Макрона Бенджамін Аддад стверджує, що його відставка не мала б сенсу, оскільки наступний президент зіткнеться з тією ж проблемою: «Політичний розкол нікуди не дінеться».
• Навіть без урядової угоди, партії могли б відкласти свої розбіжності в парламенті та досягти компромісу щодо обмеженого бюджету. Але французька політика не відома своєю культурою компромісу.

Після того, як його третій прем’єр-міністр за останній рік оголосив про свою відставку в понеділок, Макрон вирушив на довгу прогулянку вздовж Сени, тримаючи мобільний телефон біля вуха. Можливо, це був трюк для камер, але це символізувало самотність його позиції, коли він стикається з найважчими рішеннями свого президентства, а деякі з його колишніх союзників, схоже, відмовляються від нього.

Але президент вже давно знав про політичні виклики, що насуваються, і він не з тих, хто здається без боротьби – чи без чергової спроби стабілізувати дедалі більш некеровану Францію. Є відчуття, що час може спливати для майстра годинників.