Віталій Семирод – герой, чия втрата глибоко вразила громаду. Кожна звістка про загибель захисників України – це невимовний біль, особливо коли герої гинуть не лише в бою, а й від наслідків травм, отриманих на війні. Життя Віталія Семирода обірвалося через трагічний випадок, що стало ще одним нагадуванням про високу ціну, яку платять наші воїни за мирне небо.

Сьогодні вся громада зібралася, щоб провести в останню путь Захисника України, кавалера «Золотого хреста» Віталія Миколайовича Семирода з Руденківки. Герой пішов з життя 9 жовтня, отримавши травми, несумісні з життям, внаслідок нещасного випадку. Вічна пам’ять герою.

Церемонія прощання з Віталієм Семиродом, який віддав життя за Україну, розпочалася біля пам’ятного знаку Небесної Сотні. Вдячні земляки, стоячи на колінах, з прапорами та квітами, зустрічали та проводжали траурний кортеж, вшановуючи пам’ять героя.

Траурна процесія продовжилася у рідному селі Віталія, Руденківці, де відбулася панахида. Герой востаннє відвідав рідну домівку, а поховання відбулося на місцевому кладовищі в Карапишівці. Спочивай з миром, захиснику.

Про життєвий шлях загиблого Героя розповіли селищний голова Геннадій Супрун, перша вчителька Оксана Рой та однокласниці Віталія. Ці спогади допомагають зберегти пам’ять про Віталія Семирода.

Віталій Семирод народився 17 червня 1993 року в Руденківці. Він виріс тут, закінчив місцеву школу. З юності Віталій був веселим, завзятим та повним енергії. Після школи здобув освіту в автодорожньому технікумі, але професійний шлях обрав у газонафтовій галузі. У 2013 році народилася його донька Софія, яка була найбільшою любов’ю Віталія, хоча сімейне життя не склалося, він підтримував теплі стосунки з донькою.

У травні 2023 року Віталій Семирод добровільно став до лав ЗСУ, щоб захищати Україну. Навчання проходив у Великій Британії, потім служив у 95 десантно-штурмовій бригаді, брав участь у боях під Лиманом та в Курській області, де отримав поранення та дві контузії. Його відвага та самовідданість заслуговують на вічну пам’ять.

Командування характеризує Віталія як відважного бійця з високим бойовим духом, якого поважали побратими. Він мав сильну мотивацію до служби та прагнув професійного вдосконалення. Віталій був турботливим, але водночас самокритичним та вимогливим до себе. Він був позитивною, веселою та товариською людиною, яка підтримувала рідних і мала багато планів на майбутнє.

Але, на жаль, доля розпорядилася інакше…

На кладовищі востаннє загиблому Віталію Семироду віддали військові почесті. Головний сержант Полтавського РТЦК та СП Юрій Пов’якало вручив матері Героя Державний Прапор України, а почесна варта віддала військовий салют. Вічна пам’ять герою, який захищав нас.

Це невимовна втрата для родини і непоправна втрата для України. Ми розділяємо біль рідних Віталія Семирода та висловлюємо щирі співчуття його батькам, доньці, дідусеві, бабусі, брату, племіннику та всій родині. Нехай душа загиблого Захисника знайде вічний спокій, а його пам’ять залишиться в наших серцях назавжди. Слава українському воїну!

« повернутися