-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
-
+
Новини Коломацька ОТГ
«Запорозький марш» – один із національних символів України
Дата: 21.08.2024 15:00
Кількість переглядів: 44
Одним з національних символів України є «Запорозький марш» – музичний твір сліпого бандуриста Євгена Адамцевича, уродженця Полтавщини. Твір всесвітньовідомим став в оркестровій обробці Віктора Гуцала, художнього керівника Національного академічного оркестру народних інструментів України.
Автором «Запорозького маршу» є сліпий бандурист Євген Адамцевич. Він скомпонував твір з використанням мелодії української народної пісні «Ой на горі та й женці жнуть».
«1926 року я почув мелодію, першу частину від кобзаря Положая Івана Кириловича, другу частину – мажорну сам склав, і з’єднавши до купи, дав назву “Запорозького маршу”», – писав Євген Адамцевич.
Головна тема композиції уперше була використана бандуристом Гнатом Хоткевичем в інструментальному супроводі вокально-інструментального твору «Поема про Байду» 1912 року, котру він оркестрував ще в 1930 р.
Крім того, саме Адамцевич уперше марш виконав на публіці – широкому загалу марш став відомий 1969 року завдяки виступу сліпого бандуриста на концерті в Київському оперному театрі імені Тараса Шевченка. Згодом для оркестру марш аранжував на той момент заступник диригента Державного оркестру народних інструментів Віктор Гуцал.
Євген Адамцевич виконував марш дуже виразно, енергійно, вкладаючи всю свою майстерність й емоційну образність. Але через те, що грав пучками, бракувало дзвінкості. Диригент Державного оркестру Віктор Гуцал згадував: «Я зрозумів, що такий твір має звучати масштабно й велично. Написати новий марш на основі старого стало для мене першорядним завданням».
12 квітня 1970 року оркестр уперше виконав обробку цього маршу. Художній керівник і диригент Яків Орлов повторив твір на біс кілька разів. Відтак до 1974 року «Запорозький марш» виконували в усіх концертах по кілька разів. Публіка завжди стоячи вітала музикантів. Композиція стала ще більш відомою після того, як її було включено до саундтреків фільму Бориса Івченка «Пропала грамота» 1972 року. Після виконання маршу у Большому театрі (Москва), ним зацікавились партійні керівники, яких занепокоїла занадто духовна атмосфера серед слухачів. Комуністи ретельно вивчали ноти, звіряючи їх з піснями січових стрільців. І, хоча нічого не було виявлено, марш заборонили. А В. Гуцал змушений був залишити посаду й перейти до іншого колективу.
З 1984 року «Запорозький марш» знову дозволили виконувати. Він став звучати на мітингах під час боротьби за незалежність наприкінці 1980-х років.
В аранжуванні Стефана Творуна є також одним з основних маршів ЗСУ під назвою «Козацький марш». Від 1990-х традиційно лунав під час відправлення рекрутів до війська, змінивши «Прощання слов’янки».
Марш лунає під час прибуття та відправлення потягів на вокзал Запоріжжя I, Львів для потяга «Львів».
Рок-версія пісні увійшла до студійного альбому «На небесних конях» українського фолк-метал гурту «Тінь Сонця». Свою метал-версію композиції також представив пауер-фолк-метал гурт Kraamola у студійному альбомі «На зламі епох».
2022 року Invictus Society записали «Запорізький Марш» в EDM обробці та видали на своєму синглі «Ukrainian Steppe».
За підсумками всенародного опитування у 2021 році, що його провело національне радіо «Культура» у межах відзначення 30-річчя відновлення незалежності «Запорозький марш» увійшов до 15 головних символів української державності-поруч із прапором, гімном, Конституцією Пилипа Орлика та духовним гімном «Молитва за Україну».
Дещо про автора Запорозького маршу. Євген Адамцевич народився 1 січня 1904 року в селі Солониці під Лубнами. У ранньому дитячому віці після хвороби втратив зір. Деякий час з 11 років навчався в Київській школі для сліпих; потім проживав в Ромнах. Грати на бандурі навчився у віці 21 рік. Після одруження з Лідією Парадас подорожував із дружиною, виступав як бандурист-соліст. В репертуарі Є.Адамцевича переважали українські народні пісні. Створив кілька власних твор, зокрема й “Запорозький марш”. На початку 1970-х років хворий Адамцевич із дружиною переїхав до дочки в с.Холмівку Бахчисарайського району в Криму, де й помер на 68 році життя. Похований на сільському цвинтарі. У Кременецькому краєзнавчому музеї зберігається одяг кобзаря, його бандура.
#символиУкраїни