17 жовтня світ відзначає Міжнародний день нематеріальної культурної спадщини — день, покликаний нагадати про важливість збереження традицій, що формують культурне обличчя народів. Для Хмельниччини це особлива дата, адже саме тут народився один із найяскравіших символів українського народного мистецтва — самчиківський розпис.

Це справжня душа Поділля та Південно-Східної Волині — орнаментальне диво, що поєднує яскравість кольорів, глибоку символіку й прадавню енергетику українського села. Розписом малювали хати, оздоблюючи стіни як ззовні, так і всередині. Ще у п’ятдесятих роках минулого століття можна було побачити це дійство. Його вирізняють яскраві життєствердні кольори, чіткі контури та символічність орнаментів. Використовуються мотиви природи, тварин, птахів, що символізують добро, процвітання та захист. Самчиківський розпис — це унікальний елемент української культурної спадщини.

Сьогодні самчиківський розпис внесений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Традиційне мистецтво не лише збережене, а й активно розвивається — у селі Самчики працює унікальна художня школа традиційного народного декоративно-прикладного мистецтва, де юні митці вчаться розпису за стародавніми технологіями. Цьогоріч тут створено сучасний арт-простір самчиківського розпису, який став центром творчості, майстер-класів та зустрічей майстрів. Цей яскравий зразок народного мистецтва Хмельниччини продовжує жити.

Водночас Хмельниччина зберігає ще багато унікальних елементів нематеріальної культурної спадщини, які поки не включені до державного реєстру, але є невід’ємною частиною подільської автентики. Фахівці разом із громадами проводять польові дослідження, записують свідчення носіїв традицій, здійснюють фото- та відеофіксацію елементів НКС. Важливо документувати народне мистецтво.

Зокрема, задокументовано такі надбання, як технологія виготовлення зіньківської ковбаси та хліба, балади Шепетівщини, традиції квашення яблук у селі Лисець, пісенна спадщина села Щурівчики Ізяславської громади, обряд спалення дідуха на південному заході області, вареники «з піском» – частина гостинності Антонінської громади, традиція приготування «Маначинських лежнів», а також технологія сушіння слив південного сходу Хмельницької області. Ці елементи збагачують культурну спадщину України.

Окрім того, задокументовано традиції толоки як форми взаємодопомоги у громадах Поділля, традиції крою та оздоблення сорочок із маніжкою в Ізяславській громаді, а також виготовлення та оздоблення вишивкою сорочок у селах Зіньківської громади. Збереження таких традицій є важливим для ідентичності.

Кожен із цих елементів — живий зв’язок між поколіннями, у якому зберігається характер, мудрість і душа нашого краю. Саме завдяки таким традиціям Хмельниччина залишається одним із осередків української ідентичності, де минуле продовжує надихати сучасність. Самчиківський розпис є яскравим прикладом цієї спадщини.

Обласна військова адміністрація підтримує розвиток елементів нематеріальної та матеріальної культурної спадщини України!

Щиро бажаю усім митцям наснаги, творчих успіхів, щастя та мирного життя!

Нашій Україні перемоги!

Управління культурної політики і ресурсів
Самчиківська художня школа ТНДП мистецтва
@читачі