ПАМ’ЯТІ ГЕРОЯ ВІКТОРА ЯКИМЧУКА

Віктор Якимчук, позивний «Прапор», штаб-сержант 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини А4576, назавжди увійшов до пантеону українських героїв. Його життя, обірване 21 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу російського населеного пункту Руське Курської області, стало прикладом незламності духу та безмежної любові до Батьківщини.

Народився Віктор 21 березня 1980 року в мальовничому подільському селі Ходаки, що на Барщині. Його дитинство минуло в атмосфері любові, праці та взаємної поваги. Мати, Світлана Володимирівна, виховувала його в спокої й турботі, а батько, Борис Костянтинович, надійний і щирий, прищепив синові чесність і працьовитість. Молодший брат Ігор завжди був найближчою людиною, з якою Віктор ділив і радощі, і турботи.

У шкільні роки Віктор відзначався спокійною вдачею та врівноваженістю. Навчання в Ходацькій ЗОШ він продовжив у Вінницькому ПТУ №3, де здобув професію електромонтера. Його сумлінність, відповідальність та уважність цінували як викладачі, так і друзі.

Після строкової служби, Віктор обрав шлях військового. Він закінчив школу прапорщиків у Золочеві, пройшов спеціалізовану підготовку, служив у Ягурі. Згодом, повернувшись до цивільного життя, працював за кордоном, а потім на тепличному комплексі в Одесі. Однак, коли батьки потребували допомоги, Віктор і його брат Ігор повернулися додому, щоб бути поруч із найріднішими.

З початком повномасштабного вторгнення у 2024 році, Віктор, не вагаючись, добровільно приєднався до лав Збройних Сил України. Він пройшов навчання, зокрема й у Німеччині, демонструючи неабияку відданість справі захисту України. Його підрозділ було направлено на Курський напрямок, де Віктор проявив себе як справжній воїн.

Побратими згадують Віктора Якимчука як надійну опору, людину честі й слова. Його позивний «Прапор» символізував стійкість, незламність і готовність стояти до кінця. Він був тим, хто підтримував бойовий дух, хто не гнувся під тиском обставин.

Життя героя обірвалося від ворожого артилерійського обстрілу. За проявлені мужність, відвагу та вірність присязі, Віктора Якимчука було відзначено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Його подвиг — це не просто військовий вчинок, а вияв глибокої любові до своєї землі та свого народу. Його шлях — від тихого села до гарячих точок фронту — це приклад того, як людина знаходить своє справжнє покликання у захисті найціннішого.

Віктор Якимчук — це не просто ім’я, це символ самовідданості, патріотизму та людяності. Він був гордістю для родини, надійною опорою для побратимів і вічною пам’яттю для всіх, хто цінує свободу та незалежність України. Поки в Україні триває боротьба, його подвиг житиме в серцях українців.