ЯМПІЛЬЩИНА ПРОЩАЄТЬСЯ З ВАДИМОМ ВЖЕЩЕМ

НАЙКРАЩИХ ЗАБИРАЮТЬ НЕБЕСА…

Найкращих забирають небеса…
А жовтень тче чорну хустину…
Як дощ осінній падає сльоза –
Не плачте, люди, я помер за Україну!

Я не загинув.
Смерті не буває
Поки мене всі будуть пам’ятати.
Герої в небо йдуть з війни до раю
Крильми свою країну захищати.

Я не загинув.
Просто жити перестав.
Війною всі обірвані дороги.
Усе, що мав, життя своє віддав,
Щоб ви побачили наш прапор Перемоги.

Війна – це завжди горе, важке, як камінь, що лягає на груди, змушуючи до скону нести нестерпний біль. Це руйнування, насильство, загибель людей та страждання. Вона руйнує життя кожного в більшій чи меншій мірі, перекреслює його цінність. Війна є бунтом проти самого Бога, бо нівелює усі цінності людського існування, в одну мить розриваючи життя на до і після…

Чорним крилом увірвалась страшна звістка у дружну родину Вжещів з м.Ямполя. Ще о 13 годині дружина Мирослава Казимирівна розмовляла по телефону з чоловіком Вадимом Броніславовичем, старшим сержантом 24-го прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова ДПС України, а вже за якихось півгодини після цього ворожий дрон обірвав життя захисника, в одну мить перекресливши усі мрії, плани і задуми. Страшне горе підкосило усіх, хто знав цього доброго, щирого, компанійського чоловіка. Не хотіла вірити у смерть чоловіка дружина. Адже для неї він був найкращим чоловіком, для доньок Ірини і Марини та маленьких онуків – надійною підтримкою і опорою. Завжди разом, завжди спільно: доглядали пасіку, саджали квіти, йшли до костелу, турбувались про рідних, приймали гостей, піклувались про дітей і онуків, шанували, поважали і любили одне одного… Життєрадісний, енергійний, розумний, усміхнений, Вадим був щирим другом і надійним побратимом, люблячим сином і братом. Добра, порядна людина – товариський, працьовитий, чуйний і щирий. Він завжди приходив на допомогу всім, хто цього потребував. Таким, веселим, компанійським, із привітною посмішкою на обличчі, запам’ятають Вадима Вжеща усі, хто його знав.

Мабуть, думку усіх, хто знав і шанував полеглого Героя, висловив його сусід Сергій Куляс:
– Гарна і порядна людина, яка дуже багато значила для нас. Плачуть рідні, плачуть усі сусіди, знайомі і друзі. Він любив життя, природу, землю, людей. Великий життєлюб, що мав багато планів, яким, на жаль, уже ніколи не збутись. Співчуваємо родині, сумуємо разом з рідними. Будемо пам’ятати Вадима і вічно дякувати йому за подвиг, за захист, за життя, яке віддав за кожного з нас…

Народився Вадим Броніславович 23 серпня 1967 року у с.Слободі-Підлісівській у сім’ї колгоспників. Його і сестричку Нелю батьки, глибоко віруючі люди, змалку долучали до праці, виховували у любові. У сім’ї панували лад і взаємоповага. Дітей навчали бути добрими, допомагати людям. Вадим закінчив 8 класів місцевої школи, загальну середню освіту здобув у Довжоцькій середній школі. Далі було навчання у ПТУ №15 м.Вінниці, де освоїв професію фотографа. Відслуживши армію, вступив до Крижопільського СПТУ №9, вивчившись на електрогазозварювальника. Ця професія стала для нього основною і улюбленою – працював у ПМК-25, ПП «Есбі». Щасливим виявився його вибір другої половинки – гарна дівчина Мирослава Балабух стала коханою дружиною, турботливою матусею двох чудових донечок, вірною подругою і однодумицею у всіх справах і починаннях. Мав золоті руки, усі ремонтно-зварювальні роботи, які замовляли йому люди, виконував завжди швидко і якісно. Коли було скрутно, аби підтримати сім’ю – їхав на заробітки за кордон. Про це сьогодні із вдячністю згадують його численні замовники. Останні роки Вадим займався підприємництвом, доглядав пасіку, сам, як невтомна бджілка, працював, аби забезпечити родину, допомогти дітям, старенькій мамі, яка залишилась після смерті батька під опікою його і сестри.

Під час повномасштабного вторгнення рф на територію нашої держави, коли отримав повістку від 2-го Могилів-Подільського відділу РТЦК та СП, пішов захищати Батьківщину. З 10 жовтня 2023 року у Збройних Силах України старший сержант Вадим Вжещ служив на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії – мінометник 1 групи мінометів відділення вогневої підтримки відділу прикордонної служби «Могилів-Подільський» (тип С) 24-го прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова ДПС України. Загинув наш земляк у бою за Україну, її свободу і незалежність під час виконання бойового завдання 18 жовтня 2025 року у районі населеного пункту Покровське Дніпропетровської області.

21 жовтня навколішки, схиливши голови, з прапорами та квітами зустрічало місто і всі села на шляху до Ямполя свого Героя, який повертався на рідну землю «на щиті».

Наступного дня Ямпільська громада попрощалась із полеглим Захисником. В останню путь від Ямпільської територіальної лікарні траурний кортеж проводжали усім містом. На церемонію прощання з квітами та державною символікою прийшли родичі, друзі, знайомі, військовослужбовці, керівники громади, представники міської ради, колеги, небайдужі жителі громади, щоб провести нашого земляка – з гідністю, вдячність та молитвою. Людей зійшлося чимало, бо у спогадах кожного, з ким зводило життя Вадима, він залишився щирою, глибоко віруючою, відкритою та порядною людиною…

У центрі міста відбувся траурний мітинг і громадянська панахида. Ведуча Тетяна Жошко ознайомила присутніх із біографією загиблого Вадима Вжеща. Зі словами співчуття, скорботи і щирої підтримки до рідних загиблого Героя звернулись Ямпільський міський голова Сергій Гаджук, заступник командира 24-го прикордонного загону імені Героя України старшого лейтенанта Вячеслава Семенова ДПС України полковник Федір Чикін, священник місцевого костелу, прихожанами якого була родина Вжещів, о.Владислав, капелан 24-го прикордонного загону священник Олександр.

– Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна, – сказав у своєму виступі міський голова Сергій Гаджук. – Вже 11 років наша країна втрачає кращих своїх синів, які захищають нас у війні з російською федерацією та її найманцями. Наш народ переживає найтрагічніші сторінки своєї історії. Серце крається від жалю за всіх загиблих у цій кривавій та лютій війні. Болить душа за мужніх Героїв, які віддають найцінніше – своє життя – для того, щоб ми з вами могли жити. На жаль, сьогодні наша громада знову схилила свої голови у глибокій скорботі. Велике горе об’єднало всіх людей, які зібралися тут, щоб провести в останню путь свого земляка, військовослужбовця Збройних Сил України, старшого сержанта Вжеща Вадима Броніславовича. Чудова людина, трудівник, люблячий чоловік, найкращий батько. Разом з дружиною Мирославою вони працювали на благо громади. І ось сьогодні ми проводжаємо Вадима в останню путь. Страшна війна забирає найкращих, залишаючи в серцях рани, яких не загоїти. Щодня ми втрачаємо цвіт нації. Пам’ятаймо, що кожна хвилина, яку ми проживаємо навчаючись, працюючи – це життя Героїв, які забрала війна в Україні. Сьогодні тут, поміж нас – родина, рідні та друзі Вадима. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини. Сумуємо разом із вами, низько схиляємо голови в скорботі! Розділяємо ваш біль, вшановуємо подвиг Вадима. Герої не вмирають! Вони житимуть доти, доки світла пам’ять про них житиме у наших серцях. Слава Україні!

Висловивши щирі співчуття рідним, про військовий шлях Героя учасникам траурного мітингу розповів полковник Федір Чикін, зауваживши, що сьогодні загін втратив друга, військовослужбовця. Які б посади не займав Вадим у підрозділах загону, його завжди вирізняли відповідальність, добросовісність, дисциплінованість. Він був гарною людиною, сумлінним військовослужбовцем. Ворожий дрон обірвав життя нашого бойового побратима. Усі військовослужбовці, які проходили службу з ним, до останнього подиху пам’ятатимуть цю гарну людину. Його ім’я назавжди буде вписане в історію 24-го прикордонного загону. Спочивай з миром! Слава Україні!

Закликав молитись за Воїна Вадима о.Владислав. «Великий біль. Стільки любові, праці, доброти серця вклав Вадимчик, як ми називали його, у розбудову нашого костелу. Не вистачає слів. Не можу передати устами, що чує моє серце. Нехай та тиша залишається в молитві кожного з нас. Сьогодні він потребує найбільше нашої молитви. У неділю буде відправлена свята літургія за полеглого Героя. Усі ми діти Божі. Не ділімось за вірою. Господь навчав нас, якщо принесеш свій дар до жертовника і пригадаєш, що твій брат має щось проти тебе, залиши там свій дар перед жертовником. Піди спершу помирись зі своїм братом, а тоді вже приходь і принось свій дар. Наш брат Вадим уже представ перед Богом і не може сам попросити прощення у тих, з ким він не встиг примиритись за життя. То від його імені прошу вас, брати і сестри, якщо Вадим образив когось із вас своїми ділами, простіть йому».

Капелан о.Олександр з великою повагою говорив про загиблого Героя. «Ми втратили великого, світлого чоловіка, який ніс справжню любов у цей світ. Він своїм життям, своїм вчинком, своїм вибором, тим що він одягнув однострій, що встав на захист нашої неньки України, своєї родини, показав справжнє виконання найбільшої Божої заповіді про любов. Ісус Христос нам дав приклад, як ми повинні жити і любити інших людей, і Вадим цю заповідь виконав сповна». Священник закликав боротись з ворогом, який прагне знищити нас, нашу країну, нашу землю. Він вбиває наших людей. І тільки завдяки оцим хлопцям і дівчатам, нашим Героям, ми можемо зараз ось тут розмовляти нашою мовою, стояти на нашій землі і молитись, як вважаємо за потрібне. Завдяки їм ми не знаємо усіх жахіть, яких зазнали жителі тих територій, куди зайшов ворожий чобіт. Ми повинні своїм життям показати що жертва полеглих Захисників і Захисниць не була марною. Ми маємо бути згуртовані, об’єднані, єдині, як у 2022 році. Маємо поважати один одного, підставляти плече одне одному, молитись одне за одного, за наш народ. Співчуття родині, нехай Господь укріпить вас і дасть сили пережити непоправну втрату», – сказав капелан.

Пам’ять загиблого воїна було вшановано хвилиною мовчання і спільною молитвою.
Поховали Вадима Вжеща зі всіма військовими почестями на міському кладовищі. Трикратний салют сповістив про те, що віднині тут спочиває ще один вірний син України, який поклав своє життя на вівтар Перемоги.

У невимовній скорботі рідні. Немає жодних слів, якими можна було б розрадити родину Захисника: дружину Мирославу Казимирівну, яка ніколи не почує голос рідного чоловіка, доньок Ірину і Марину, які втратили надійне плече опори і підтримки, маму Броніславу, яка залишилась без рідної кровинки, сестру Нелю, з якою були по-особливому близькими.

Вічна пам’ять і шана Герою. Щира вдячність за захист України! Він показав нам приклад справжнього патріота, приклад хоробрості і відваги, він чесно і до кінця виконав свій обов’язок воїна і громадянина, віддавши своє безцінне життя за вільне майбутнє у незалежній, Богом благословенній Україні.

Ми ж, у свою чергу, маємо не лише пам’ятати наших Героїв, але й вчитися на їхньому прикладі цінувати свободу та незалежність. Їх подвиг, який назавжди залишиться в серцях вдячних нащадків. Вони віддали свої життя за наше майбутнє. Давайте передавати історії про наших героїв наступним поколінням. Нехай їхні імена завжди звучать в наших серцях, нагадуючи нам про те, що навіть у найскладніші часи є люди, готові віддати життя за свою країну і свій народ.

«ЯВ» висловлюють щирі співчуття сім’ї загиблого, вічна пам’ять та слава небесному воїну Вадиму Вжещу!

Слава Україні! Героям слава!