Китай, домінуючи над критично важливими мінералами, використовує тактику, яку колись засуджував, потенційно відштовхуючи країни, які він прагне залучити. Ця стратегія, спрямована на використання своїх переваг у видобутку та переробці рідкісноземельних металів, може мати далекосяжні наслідки для світової економіки та геополітичного балансу. Зокрема, такі дії можуть поглибити залежність інших країн від Китаю, одночасно викликаючи занепокоєння щодо надійності поставок. Потенційне обмеження експорту або встановлення невигідних умов для країн, що потребують цих ресурсів, є яскравим прикладом мінеральної зброї. Це перегукується з минулими заявами Китаю про неприпустимість використання торговельних переваг у політичних цілях. Тепер, коли сам Китай вдається до подібних методів, це може поставити під сумнів його роль як надійного партнера на міжнародній арені. Країни, що залежать від китайських мінералів для своїх технологічних галузей, таких як виробництво електроніки, електромобілів та оборонної промисловості, змушені шукати альтернативні джерела поставок. Це може призвести до переорієнтації глобальних ланцюгів постачань та стимулювання розвитку видобутку та переробки мінералів в інших регіонах світу. Однак, створення нових потужностей потребує значних інвестицій та часу, що робить найближче майбутнє невизначеним. Крім того, така політика може спровокувати торговельні війни та посилення протекціоністських заходів з боку інших держав. Таким чином, кроки Китаю у сфері контролю над мінеральними ресурсами, хоч і можуть принести короткострокові вигоди, несуть у собі ризики довгострокової ізоляції та втрати довіри на світовій арені. Це особливо актуально в умовах зростаючої конкуренції та прагнення до технологічної незалежності з боку багатьох країн. Мінеральна зброя, яку тепер використовує Китай, може обернутися проти нього самого, спонукаючи світ до пошуку нових стратегічних партнерств та ресурсних баз.