Ми живемо у час, коли світ навколо щодня випробовує нас на стійкість – війна, тривоги, невизначеність. У таких реаліях безбар’єрність – не лише про доступність, а насамперед про ставлення.

Бути безбар’єрними означає бачити людину, дорослого чи дитину, з її емоціями, страхами та досвідом – приймати без умов. Зокрема це важливо тоді, коли дитина зіштовхується з тим, що лякає. Їй потрібна не оцінка, а безпечний простір.

– Не сваріть за страх.

Переляк – природна реакція і у дітей він проявляється тілом: тремтіння, плач, проблеми зі сном, заїкання. Це не примхи.

– Заспокойте обіймами.

Просто обійміть, притисніть до себе, погладьте по спині. Тепло й тілесний контакт знімають напругу краще за будь-які слова.

– Дозвольте плакати.

Сльози допомагають звільнитись від болю. Головне, щоб дитина відчувала: ви поруч.

– Проговоріть побачене.

Допоможіть дитині назвати емоції: «Ти злякався, коли побачив…».

– Говоріть спокійно.

Створіть тиху, безпечну атмосферу. Говоріть м’яко, з паузами, тримаючи її за руку чи в обіймах.

– Не чекайте швидких результатів.

Розмову доведеться повторювати не раз. З часом страх зменшиться, якщо дитина знатиме, що її слухають і розуміють.

– Будьте відверті.

Можна сказати: «Мені теж було страшно». Це показує, що боятися – нормально.

– Допоможіть виплеснути емоції.

Запропонуйте намалювати або зліпити свій страх – головне, щоб почуття виходили назовні.

Пам’ятайте: дитина ще вчиться керувати своїми емоціями. Їй потрібен не контроль, а ваша любов, терпіння і присутність.

« повернутися