💔 Теофіпольська громада провела в останню путь свого Героя — Миколу Пасічника 🇺🇦

Із вересня 2024 року він вважався безвісти зниклим. Для рідних це був рік болю, очікування й надії… Кожен день — як випробування, кожна молитва — як подих віри, що він живий, що повернеться… Та доля розпорядилася інакше — Микола повернувся додому… на щиті. Назавжди.

🙏Громада зустрічала Героя на колінах — із квітами, сльозами й розбитими серцями. Дорога, встелена квітами, вела його додому, туди, звідки колись вирушав у свій останній бій.

Панахида відбулася у храмі Святої Великомучениці Катерини. Після молитви траурна процесія рушила до рідної Турівки. Там, на сільському кладовищі, земля прийняла свого сина, а небо — свого воїна.

🇺🇦 Микола Пасічник народився 22 травня 2000 року. Виріс у звичайній, але дуже щирій родині, де його навчили любити життя, працю і Батьківщину.
Після школи навчався у Хмельницькому музичному училищі — грав, мріяв, жив.
Та коли країна покликала — не вагався ні хвилини.

У 2018–2021 роках служив у 8-му полку Сил спеціальних операцій,
а з 2021 року — у 24-й окремій механізованій бригаді імені Короля Данила.

Ще до повномасштабного вторгнення воював у зоні АТО,
а після — став бойовим медиком, рятуючи життя побратимів.

Був там, де пекло — Попасна, Золоте, Волноваха, Херсонщина, Часів Яр…
Завжди поруч, завжди перший.
За відвагу і мужність нагороджений відзнаками «За оборону Бахмута» та «Золотий лев».

Його знали як того, хто не здається.
Хто йшов у саме пекло, аби витягнути пораненого, хто ніколи не нарікав і завжди вірив у перемогу.

💔 Миколо, ти віддав найдорожче — життя — за кожного з нас.
Твоя посмішка, щирість і добро назавжди залишаться в пам’яті рідних, друзів, побратимів. Ти — приклад мужності, людяності й справжнього українського Героя.

Громада схиляє голови у скорботі.
Немає слів, щоб передати біль утрати…
Лише сльози, молитви й нескінченна вдячність.

🕯 Вічна слава і шана Герою.