Сьогодні, 25 листопада, Іллінецька громада попрощалася із земляком, військовослужбовцем Романом Андрійовичем Стадніком.

Народився Роман 10 вересня 1986 року в працьовитій, дружній родині Андрія Івановича та Надії Станіславівни Стадніків. Разом із двома старшими сестрами Сніжаною та Інною, він зростав у атмосфері підтримки, порядності та любові.

Після закінчення школи навчався у Зозівському аграрному професійно-технічному училищі, де здобув спеціальність «Майстер холодильних установок».

Молодим, сповненим сил і бажання працювати, Роман поїхав до столиці. Працював на будівництві, виконував різні роботи — і всюди проявляв себе сумлінним, відповідальним, вправним. Роботи не боявся, умів усе довести до ладу.

Після смерті батька повернувся ближче до дому, щоб бути справжньою опорою для матері.

Він був душею компанії: веселий, щирий та компанійський, з кожним знаходив спільну мову. Його хобі – риболовля — дарувало йому спокій і сили, яких він не раз потребував.

Останнім часом його життя наповнилося новим теплом — він зустрів Людмилу, жінку, з якою ділив мрії про майбутнє, хто став для нього близькою душею.

1 березня 2024 року Романа Андрійовича мобілізували до лав Збройних Сил України. Службу солдат Роман Стаднік проходив на посаді стрільця-санітара 3 штурмового відділення, 1 штурмового взводу однієї з військових частин.

Але доля обірвала це життя надто рано…
23 листопада 2025 року серце Романа Андрійовича Стадніка перестало битися — в той час, коли він мав би жити, кохати й радіти. Його велике, наповнене теплом серце зупинилося, а нездійснені мрії та плани залишилися лише світлими спогадами для тих, хто його любив.

Віддати шану військовослужбовцю у цей скорботний день прийшли близькі йому люди, керівництво громад, друзі, сусіди, односельці.
Мітинг та прощання із Захисником України відбулося на кладовищі у с. Дібровинці.

Настоятель Церкви Святителя Дмитра Солунського отець Володимир помолився разом з рідними за упокій душі Василя та відправив чин поховання.

«Щодня нещадна й жорстока війна забирає життя наших захисників. Гинуть солдати і на передовій, і тут, удома — бо ті жахи, які вони переживають, нелюдські умови служби залишають глибокий слід на їхньому здоров’ї. Багато хто йде з життя передчасно.

Ми не маємо права забути, якою ціною виборюється наша незалежність. Щира подяка всім хлопцям, які захищають рідну землю ціною власного життя, і тим, хто не витримав тягаря війни вже тут.

Схиляємо голови в скорботі. Вічна пам’ять і слава тобі, Романе!» — звернувся до рідних перший заступник Іллінецького міського голови Олег Дмитрик.

“Сьогодні Оратівська земля приймає тіло ще одного Захисника. Ще один український прапор з’явився на кладовищі. Щоденно ми втрачаємо Захисників і вони, на жаль, помирають не лише на полі бою. Немає слів, які можуть вгамуватигоре і біль родини. Вічна і світла пам’ять Роману! Нехай спочиває з Богом!” – звернувся до присутніх перший заступник Оратівського селищного голови Ігор Барський.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять Романа Стадніка та усіх Захисників України, які полягли на полі бою та померли від хвороб і ран.

Поховали військовослужбовця з військовими почестями. Мамі Надії Станіславівні передали синьо-жовтий стяг, яким була вкрита труна, як символ держави, якій вірно служив її син.
Раптова смерть забрала Романа із земного життя, та ніколи не зітре світлий спомин про нього з пам’яті тих, хто його знав, любив і поважав.

Вічна і світла пам’ять Захиснику України Роману Стадніку.

Воїни не вмирають, вони оберігають Україну вже з небес.