Сьогодні, 29 листопада 2025 року, у Камені-Каширському відбувся турнір з футболу пам’яті військовослужбовця 47-ї окремої механізованої бригади «Магура» Андрія Пронцевича – мужнього Захисника України, щирого друга, відданого сина, люблячого чоловіка і тата, людини великого серця та великої любові до спорту.

Спортивний захід проведено напередодні його дня народження – завтра Андрієві могло б виповнитися лише 34…

Андрій змалку жив футболом. З дитинства до пізнього вечора «ганяв» м’яча за школою, грав у шкільній команді, продовжив цю традицію в студентські роки, а згодом – і в дорослому житті. У Києві він виступав у складі команди «Динамо Відрадний».

Футбол був для Андрія більше, ніж спорт – це був його спосіб жити, мислити, відчувати свободу.

Напевно, любов до руху й витривалості він успадкував від батька – Івана Пронцевича, який день у день, попри погоду чи втому, долає кілометри задля загартування тіла та духу. Сьогодні Іван Іванович вчителює у рідній для Андрія Камінь-Каширській другій школі, передаючи молоді важливість сили волі, дисципліни та внутрішньої стійкості.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Андрій не вагаючись став на захист країни. Пішов добровольцем, долучився до легендарної 47-ї ОМБр «Магура», пройшов навчання за кордоном і, вже перебуваючи в строю, закликав усіх, хто поруч, долучатися до оборони держави. Його віра в Україну була такою ж незламною, як і його ігровий характер на полі.

Саме тому сьогодні футбольне поле стало місцем особливої пам’яті.
Щоб долучитися до пам’ятного турніру у Камінь-Каширський прибули футбольні команди не лише з сусіднього селища Ратне («Ветеран – Ратне») та недалекого Колодяжного («Волошки»), а – й зі столиці. Футболісти команди «ДИНАМО ВІДРАДНИЙ» – теж приїхали у рідне Андрієве поліське містечко. На футбольне поле вийшла й місцева команда «Ветеран – Камінь».

Команди так розподілилися у турнірній таблиці:
IV – “Ветеран-Ратне”,
III – “Ветеран-Камінь”,
II – “Динамо Відрадний”,
I – “Волошки”.

Гравці зібралися не заради турнірних результатів – вони зібралися заради Андрія. Заради того, щоб на полі ожила пам’ять про людину, яка вірила у силу команди, у спільну дію та у міцний, незламний український характер.
Цей турнір став не просто спортивною подією.

Він став моментом єднання, вдячності та світлої пам’яті. На мить, у якій футбол і життя зійшлися в одну символічну точку.

Світла пам’ять Андрію Пронцевичу.
Його відвага, любов до спорту та віра в Україну залишаться з нами назавжди.

Його ім’я житиме на полі, серед друзів, у серцях тих, хто сьогодні прийшов на гру, яку він так любив.

Слава Україні! Героям слава!