Жорстокість війни невблаганна і продовжує виривати найдорожче — життя наших Воїнів. Молоді, сповнені відваги та непохитної відданості, вони мужньо стоять на передовій, обороняючи Україну, за неї віддають свої життя. Їхня жертовність — це наш вічний біль і невмируща пам’ять.

Сьогодні Іллінеччина вкотре завмерла в глибокій, невимовній скорботі, адже проводжала в останню земну дорогу свого славного сина, Захисника України Сергія МІЛЕВСЬКОГО. Це сьома болюча втрата для нашої громади лише за цей місяць, що ще раз підтверджує, якою високою ціною дається нам свобода.

Народився Сергій 17 квітня 1986 року у місті Іллінці. Тут він зробив перші кроки, тут вчився у загальноосвітній школі №2, тут формувався його характер – відкритий, добрий, і надзвичайно відповідальний.

Він ніколи не шукав легких шляхів, бо мав внутрішню потребу робити все добре, досконало, з повною віддачею. Ця риса визначала його в усьому.

Закінчивши Зозівське ПТУ і здобувши фах шофера-електрика, Сергій знайшов свою справжню пристрасть — ремонт техніки. Працював на СТО у Києві, любив свою роботу, вмів її робити і цілком віддавався їй.

Сергій був турботливим і люблячим чоловіком для дружини Люби, з якою вони будували затишне сімейне щастя. А для донечок, Христини та Карини, він був ніжним і мудрим татом. Усе, що він робив, усе це було заради них, адже хотів, щоб дівчатка росли у теплі й любові, мали захищене майбутнє і завжди пишалися своїм батьком.

Він був люблячим сином, і після передчасної смерті батька, став разом із молодшим братом справжньою опорою для матері Наталі Антонівни. Сергій умів берегти рідних, слухати, допомагати, бути поруч — надійним і чесним. Друзі знали: він ніколи не відмовить у допомозі, завжди знайде час, завжди прийде. Його доброта й відповідальність були не фальшивими, а справжніми.

У душі Сергія жив дух боротьби та свободи. Недарма у буремні дні Революції Гідності чоловік стояв на Майдані плече до плеча з тими, хто виборював свободу та право України бути незалежною.

Коли почалися перші бої на сході України, Сергій волонтером їздив туди, привозив допомогу, ремонтував техніку. Його кредо було простим: «Якщо маєш руки й серце — не можна стояти осторонь».

З перших днів повномасштабної агресії чоловік приєднався до столичної тероборони. Пізніше був мобілізований до лав Збройних Сил України. Службу матрос Сергій Мілевський проходив у складі 38-ої окремої бригади морської піхоти ім. гетьмана Петра Сагайдачного, на посаді водія-електрика відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
Побратими говорять про нього коротко і чітко: надійний, чесний, відданий, той, хто ніколи не підводив. Йому довіряли техніку, завдання, і, найголовніше, життя. Сергій ніс свою службу з великою внутрішньою гідністю. Він тримав у руках зброю, щоб захистити світ, а в серці тримав любов до своїх дітей. Це і було його головним мотиватором.

22 листопада під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Новоолександрівка Покровського району Донецької області, мужньо виконавши свій військовий обов’язок, матрос Сергій Мілевський загинув.
Йому назавжди 39…

Спочатку шлях траурного кортежу проліг до храму Святителя Миколая Чудотворця, де настоятель храму, Благочинний Іллінецького благочиння Православної Церкви України отець Ярослав помолився за упокій душі Воїна Сергія та відправив чин похорону.

Далі на центральній площі міста відбулося загальноміське віче-прощання із Захисником України.

Віддати шану Захиснику, підтримати родину у цей скорботний день прийшли близькі люди, бойові побратими, військові, керівництво громади, друзі, сусіди, однокласники, вчителі, ті, хто знав Сергія та його родину, й незнайомі з ним люди, які прийшли подякувати Воїну за його подвиг, за захист України.

Щирі слова співчуття від усієї громади рідним висловив міський голова Володимир Ящук:
«Дорога шановна мама Наталя, діти, дружина прийміть щирі слова співчуття з важкою втратою вашого сина, батька, чоловіка!
Сьогодні ми проводжаємо в останню дорогу Героя Іллінеччини, Героя України, який віддав своє життя захищаючи нашу державу. Нехай вічна пам’ять і слава назавжди залишиться у пам’яті іллінчан, всіх хто знав нашого славного земляка. Слава Україні! Слава її Героям!».

Від Спілки учасників АТО та ветеранів бойових дій до рідних звернулася її голова Микола Стельмащук:
«Сьогодні ми проводжаємо в останню земну дорогу нашого земляка, Воїна, Захисника, побратима, сина, брата, батька, чоловіка. На жаль, війна забирає наших Воїнів, мирних жителів, дітей, але ми маємо вистоїти. Наші хлопці стоять там – на передньому краї, а ми повинні тут тримати тил. Робити все можливе, щоб вони знали, що їх підтримують словом і справою.
Від Спілки учасників АТО та ветеранів бойових дій прийміть найщиріші співчуття з цією надважкою втратою. Герою України Слава!».

Присутні вшанували світлу пам’ять полеглого Героя та всіх загиблих земляків хвилиною мовчання.

Поховали Героя на Центральному кладовищі міста. В скорботну мить прощання із Захисником звучав Державний Гімн України. Військові віддали останню шану Воїну триразовим збройним салютом. Прапор України, що огортав домовину, представник першого відділу Вінницького територіального центру комплектування та соціальної підтримки від імені Президента України, Верховного Головнокомандувача, передав згорьованій матері Наталі Антонівні, як символ держави, за яку її син віддав своє життя.

Лише серце знає всю глибину смутку за рідними, душі яких, мов журавлі, навіки полинули в небо. Залишається з нами пам’ять про них – світла, як сльоза, вічна, як вогонь, що крізь земне життя віє німим спокоєм, зберігаючи назавжди теплі спомини про всіх, кого вже ніколи не повернути.
Україна втратила ще одного відданого свого сина-Героя, сина, чоловіка, батька, брата, друга.

Вічна пам’ять і слава Сергію МІЛЕВСЬКОМУ!
Вічна пам’ять та Слава Героям України!🇺🇦