Всеукраїнська підтримка незалежності України.

1 грудня 1991 року став історичним днем, що визначив майбутнє України. Під час Всеукраїнського референдуму громадяни мали відповісти на одне запитання: “Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?”. Бюлетень референдуму містив текст Акта проголошення незалежності України, ухваленого Верховною Радою 24 серпня 1991 року.
Цей референдум фактично поставив крапку в існуванні СРСР і сприяв міжнародному визнанню України. Результати виявилися одностайними: 90,32% виборців, які прийшли на дільниці, підтримали незалежність держави. Усі області України, включно з Кримом та Севастополем, висловилися “за”.
Явка була рекордною навіть за світовими мірками — 84,18%. У деяких регіонах підтримка перевищувала 95%, що показало національний консенсус щодо виходу зі складу СРСР. У голосуванні взяли участь 31 891 742 особи – 84,18% населення України.
Після оголошення результатів майже одразу почався процес міжнародного визнання. Протягом перших днів незалежність України визнали Польща та Канада, а невдовзі — США, Німеччина й більшість держав світу.
Перший президент України Леонід Кравчук у спогадах підкреслював, що найбільше його вразило не саме «так» у бюлетенях, а те, що підтримка незалежності була всеукраїнською — без винятку регіонів. Він згадував, що під час оголошення результатів у Верховній Раді стояла тиша, а потім — вибухнуло оплесками кілька сотень людей.
Підготовка тривала кілька місяців — влада, політики, громадські активісти працювали над організацією голосування, роз’яснювальними кампаніями. Водночас у Криму і деяких інших регіонах були сумніви й опозиційні настрої, що створювало додаткову напругу.
Тоді ж українці вперше обрали президента — ним став Леонід Кравчук (керував Україною у 1991−1994 роках). Він набрав 61,59% голосів, друге місце посів лідер Народного Руху В’ячеслав Чорновіл (23,27%, але переміг у трьох західних областях України — Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській).
Історичне значення Всеукраїнського референдуму 1991 року було підтверджено вже за тиждень. Саме волевиявлення українців призвело до того, що 8 грудня 1991 року представники України, Росії та Білорусі підписали Біловезькі угоди, якими констатували припинення існування СРСР.
Пригадуючи події грудня 1991-го Леонід Кравчук наголошував, що без всеукраїнського референдуму не було б і Біловезької угоди. А коментуючи подальшу позицію Путіна, зауважував: «Він скрізь розповідає, що цю угоду підписали кілька осіб під випивку і закуску, мало не під кущами. Начебто ми нав’язали цю ідею народові. Але всеукраїнський референдум спростовує такі твердження. Його було проведено дуже вчасно. Одразу після підписання Біловезької угоди комуністи двічі ставили на голосування у Верховній Раді питання про її денонсацію. У відповідь на це з парламентської трибуни я заявляв: «Можете поставити хоч горщик, тільки порадьтеся спочатку з народом, бо за незалежність проголосував народ».
Україна оперативно закріпила свій вихід із Союзу. Біловезькі угоди були ратифіковані у Києві 10 грудня, а вже за два дні, 12 грудня, український парламент денонсував основоположний Договір про утворення СРСР. Глобальне юридичне оформлення розпаду відбулося 21 грудня на зустрічі в Алма-Аті, де було створено СНД. Проте символічний кінець епохи настав 25 грудня 1991 року, коли Михайло Горбачов оголосив про припинення своїх повноважень як Президента СРСР.
Таким чином, грудень 1991 року став місяцем рішучих кроків і незворотних змін. Воля українського народу, висловлена на референдумі, була не просто політичною декларацією, а фундаментом, на якому постала сучасна європейська держава.