Сарненська Отг
Третє грудня — нагадування про те, що війна б’є не лише по будівлях. Найважчі вт…
Третє грудня — нагадування про те, що війна б’є не лише по будівлях. Найважчі втрати — людські. Щодня в Україні зростає кількість тих, хто втратив кінцівки, слух, зір, можливість рухатися чи почуватися так, як раніше. Поруч із нами все частіше — люди з протезами, на милицях чи у візках. І це не тільки військові. Це цивільні, діти, жінки, чоловіки. А ще — тисячі тих, чиї рани не видно очима.
У цей день варто говорити не лише про людей з інвалідністю. Варто говорити про нас із вами — про те, чи бачимо ми в кожному передусім людину. Бо інвалідність — не вирок і не окрема «категорія». Це одна з характеристик людини, яка водночас може бути батьком, матір’ю, другом, професіоналом, захисником.
Ключове — ставлення. Людське, шанобливе, без упереджень. Справжню силу визначає не тіло, а дух: і ми всі знаємо фізично здорових, але внутрішньо зламаних людей. І знаємо тих, хто пережив важкі травми, але залишився сильним, світлим і живе на повну.
Так само очевидно і те, що бар’єри навколо людей з інвалідністю здебільшого створює не вони самі, а суспільство — байдужістю, незручними просторами, осудом, небажанням «втратити час». Наше завдання — не відділяти, а навпаки — відкривати можливості: доступність, рух, освіту, роботу, спілкування.
Люди з інвалідністю — не «особлива група». Це частина нас. Частина громади. Частина країни, яка щодня бореться й вистоює.
Будьмо людяними. Будьмо уважними одне до одного.


