Сьогодні знову наша громада схилила голови у скорботі. Ми прощалися з Воїном, Захисником, жителем с. Павлівка Геннадієм Петровичем ПАЛАМАРЧУКОМ.

Його не зупинила ворожа куля на лінії зіткнення, але життя обірвала війна.
Не прямо — та так само жорстоко й незворотно. Вона виснажила його дух і тіло, що прийняли на себе неймовірний тягар і біль пережитого на передовій.

Війна забирає наших воїнів не лише в епіцентрі бойових дій. Вона продовжує свою чорну справу, руйнуючи здоров’я, підточуючи сили тих, хто віддав усе заради нашої свободи.

Геннадій Петрович народився 28 січня 1976 року в Іллінцях. Він був скромною, роботящою людиною, який любив і підтримував свою матір — Ніну Семенівну. Разом вони працювали на цукровому заводі, разом перебралися до Павлівки, коли мама вийшла на пенсію.

Він був «домашнім», ніколи не шукав собі слави, а просто жив і був підтримкою для найріднішої людини.

У 2025 році чоловік був мобілізований до лав Збройних Сил України. Перебуваючи у справжньому пеклі, він, приймаючи бій від ворога наприкінці серпня, отримав важкі поранення.

Лікарі боролися за його життя у госпіталях Харкова та Львова, попереду було довге лікування… Але поки він боровся за життя, серце його мами, Ніни Семенівни, не витримало невідомості та материнського болю. Вона пішла у засвіти.

Яка гірка і несправедлива доля. В кінці листопада Геннадій Петрович повернувся на рідну землю, у відпустку, але вдома його вже ніхто не чекав… І тут, у короткому перепочинку, у тиші, яку він так відчайдушно захищав, його виснажене боротьбою серце перестало битися.

Сьогодні ми всією громадою стали тією родиною, яка розділила цей біль. Віддати шану Воїну, Захиснику, земляку, у цей скорботний день, прийшли близькі йому люди, представники влади, колеги та всі, хто його знав і поважав.

«Шановна громадо! Сьогодні ми прощаємось із Захисником України, нашим земляком, який стояв на захисті рідної землі Геннадієм Петровичем. Воїни віддають за неї свої здоров’я та життя, помирають від пережитого, від поранень, фізичного та душевного болю. Шкода, що така важка доля, що невблаганна смерть забрала його так рано. Вічна памʼять і вічна слава Воїну-Захиснику!» – звернувся до громади перший заступник міського голови Олег Дмитрик.

«Сьогодні ми проводжаємо в останню земну дорогу нашого земляка, Воїна, Захисника, побратима. Людину, чоловіка, який захищав нашу рідну землю від нещадного ворога. На жаль, війна забирає наших Воїнів не тільки на полі бою. Ми маємо пам’ятати нашого Воїна, який захищав нас і нашу землю!» – звернувся до присутніх голова Спілки учасників АТО та ветеранів бойових дій Микола Стельмащук.

Присутні вшанували світлу памʼять Геннадія Паламарчука та усіх Героїв, які загинули за Україну, хвилиною мовчання, що символізувала безмежну скорботу та повагу до тих, хто віддав своє життя за нашу свободу.

Востаннє Захиснику України віддали військові почесті.
Під звучання Державного Гімну України і потрійний збройний салют, тіло Воїна було передано на вічний спочинок у рідну землю.

Державний Прапор України, що огортав труну, — як символ мужності, незламності та безмежної відданості країні, — військові передали старості Павлівського старостинського округу Людмилі Білоус, для вічного зберігання у пам’яті громади.

Нехай світлі спогади про Геннадія Петровича будуть сильнішими за смерть.

Вічна пам’ять та шана Захиснику України!