**16 грудня 2025 року**

**1392-а доба , що настала дякуючи нашим ЗСУ.**

Бути захисником сьогодні — це не про гучні слова і не про пафосні плакати.
Це про буденність: холодні ночі в окопах, важкі рюкзаки, втому, біль і страх, який наші Лицарі тримають глибоко в собі.
Та попри все — вони стоять. Стоять, бо за їхніми спинами — ми.
Їхні домівки, їхні діти, їхні рідні.
Їхня земля, яку не можна віддати.

Кожен із них воює за своє — і водночас за спільне.
За Україну, де можна сміятися, любити, працювати, мріяти.
Де можна просто жити.

Сьогодні — наш день подяки.
День, коли кожне «Дякую, воїне!» має силу обіймів, що долають кілометри.