У тиху різдвяну ніч, коли над Україною засяє перша зірка, здається, що сама земля дихає лагідніше. Тиша різдвяного світу береже тепло людських мрій, а в кожній хаті світиться маленьке віконце надії. І чути, як десь у далекій небесній височині бринить невидима струна – то янгол торкає крилом тишу, благословляючи світ на таїнство вечора.

У цей вечір особливо чутно, як б’ються серця – тих, хто поруч і тих, хто далеко, тих, кого вже не торкнешся рукою, але носиш у пам’яті, як тиху світлу печаль. Різдво єднає – крізь роки, крізь відстані, крізь мовчання.

З неріздвяних окопів чути надлюдський бій і людську коляду. Не маємо права забути тих, хто виборює Україну і Різдво. Коли будете запалювати свічу на столі, згадайте тих, хто запалює світло надії серед темряви війни. Коли підніматимете келих, промовте серцем молитву за тих, хто не зможе підняти свою руку, бо її просто нема. Адже коли Україна святкує з усім світом народження Сина Божого, Воїни України тримають небо, щоб настав довгоочікуваний мир, а над руїнами, над згарищем війни – зійшло сонце Великої Перемоги Українського народу!

З Різдвом тебе, рідна Україно!

Дякуємо всім нашим Захисникам за Різдво!

Христос Народився!