На жаль, сьогодні над нашим Ковелем лунають не колядки, а тужлива мелодія «Пливе кача». Знову сумне Різдво у громаді. Ми проводжаємо в останню земну дорогу воїна Володимира Бичика, життя якого забрала ця страшна і безкінечна війна у 32 роки, коли ще стільки мрій, планів і надій.

Він народився 13 вересня 1993 року в Ковелі. Доля випробувала його з раннього дитинства — він дуже рано втратив маму. Та попри це зростав у родинному колі, серед турботи й любові батька, сестер, брата та нової сім’ї.

Навчався у школі №10, а фах зварювальника здобув у Старовижівському професійному ліцеї. Працював на будівництвах і деревообробних підприємствах нашого краю.

Володимир був людиною небагатослівною, не завжди вмів відкрито говорити про почуття, але його серце було щирим і добрим.

Рідні згадують, що він любив подорожувати, цінував родинні зустрічі й свята, знаходив радість у простих речах.

Його життєвий шлях був непростим: він мав власний характер і переконання, не уникав складних рішень. Та завжди залишався чуйним, уважним до інших, готовим підтримати й допомогти. Він мав велике і добре серце.

Війна кардинально змінила його життя — Володимир залишив мирні справи і став до лав захисників України.

У липні цього року він був зарахований до військової частини А1008 — 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. На передовій зарекомендував себе як надійний і сильний боєць, один із кращих у своєму підрозділі.

На початку грудня його відзначили внутрішньою нагородою бригади за мужність, героїзм та сумлінне виконання бойових завдань. Володимир не любив говорити про себе — так було і на війні. Про відзнаку він не розповів навіть рідним.

Батько дізнався про неї вже після загибелі сина — від командира. Це стало ще одним промовистим свідченням його відваги.

18 грудня 2025 року на Харківщині, поблизу Куп’янська, під час виконання бойового завдання оператор 2-го відділення електронної підтримки взводу управління роти радіоелектронної боротьби військової частини А1008, солдат Бичик Володимир Володимирович загинув унаслідок ворожого обстрілу.

«Світла пам’ять воїну, який пройшов непростий життєвий шлях, але у вирішальний момент без вагань героїчно виконав свій обов’язок перед Україною. Він назавжди залишиться в серцях рідних і в історії нашої громади», – сказав міський голова Ігор Чайка.

Від імені всієї громади він також висловив щирі співчуття татові Володимиру Миколайовичу, його дружині Інні Степанівні, сестрам Наталі та Тетяні, брату Олександру, усім рідним і близьким полеглого Героя.

Дякуємо тобі, воїне. За мужність. За вірність. За Україну. Спочивай з миром.

Поховали Захисника на Алеї Героїв міського кладовища.