Сьогодні минає два роки, як загинув Володимир Чикалюк…

Два роки тиші там, де мав бути його голос.
Два роки болю, який не минає, а лише змінює форму.
Два роки пам’яті, що тримає нас разом.
Час іде, але не стирає імен. Він лише гостріше нагадує, ким була людина і що вона значила. Володимир був із тих, хто не ховався за словами. Він жив чесно, діяв прямо і залишав по собі слід — у вчинках, у людях, у серцях. Його життя обірвалося, але його присутність не зникла.
Ми пам’ятаємо усмішку і серйозність.
Пам’ятаємо силу і людяність.
Пам’ятаємо вибір, який він зробив — важкий, але гідний.
Є втрати, до яких неможливо звикнути. Є імена, які не можна вимовляти без паузи. І є люди, чия відсутність щодня нагадує, якою ціною дається наше сьогодні і наше завтра.
Володимир назавжди залишиться частиною нашої історії. Частиною нашої пам’яті. Частиною нашої совісті.
Ми живемо далі — але вже з цим іменем у серці, з цим болем і з цією відповідальністю пам’ятати.

Світла пам’ять тобі, Володимире.