Побутує переконання, що працівники з дітьми нерідко стикаються з настороженим ставленням з боку роботодавців. Однак, мова лише про стереотип, чи все ж про реальну проблему, що має правові наслідки?

У сфері працевлаштування дискримінація потенційно можлива за різними ознаками: вік, стать, стан здоров’я, зовнішність. Окреме місце серед цього переліку займає сімейний стан та наявність дітей.

У суспільстві й досі поширена думка, що роботодавці неохоче беруть на роботу незаміжніх молодих жінок, нещодавно одружених або тих, хто має малолітніх дітей. Пояснення цьому зазвичай зводяться до можливих «ризиків»: декрет, лікарняні, гнучкий графік, додаткові соціальні гарантії. Однак з позиції трудового права України такі підходи є не просто упередженими, а незаконними.

Так, відповідно до статті 2¹ Кодексу законів про працю України, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема залежно від сімейного стану чи обов’язків.

Більш того, особи, які вважають, що вони зазнали дискримінації у сфері праці, мають право звернутися зі скаргою до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.

Часто саме наявність законодавчих гарантій для батьків і стає причиною прихованої дискримінації. Проте важливо розуміти: пільги для вагітних жінок і працівників з дітьми – це обов’язок держави та роботодавця, а не привілей для працівника. Зокрема, закон передбачає:

• заборону звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;  
• право на відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною;
• заборону залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направлення їх у відрядження;
• обмеження залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, до надурочних робіт і направлення їх у відрядження.

Ці гарантії не є «надмірними» – вони спрямовані на захист сім’ї, материнства і батьківства, що прямо закріплено в Конституції України. І хоч на практиці догляд за дитиною частіше бере на себе жінка, трудове законодавство встановлює рівні права для обох батьків.

Разом з тим, реалії останніх років яскраво демонструють, що дистанційна робота, гнучкий графік і цифрові інструменти дозволяють поєднувати професійні обов’язки з сімейними без втрати ефективності. Українські працівники неодноразово доводили свою здатність адаптуватися до складних умов, зберігаючи продуктивність і відповідальність.

Наявність дитини або шлюбу не може і не повинна бути підставою для дискримінації. Трудове право України чітко стоїть на захисті рівності та справедливості у сфері праці.

У сучасному правовому суспільстві сімейний стан – це не перешкода для кар’єри, а частина життя.

« повернутися