Неможливо підібрати слова, аби виразити той біль, який точить серце кожного з нас. Адже знову наш земляк-Герой покинув поле бою на землі і приєднався до небесного війська, щоб ангелом світла оберігати рідну землю, свій народ від темряви та зла.
За Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі загинув справжній патріот, відважний захисник, воїн Збройних Сил України Вячеслав Луценко.
Підполковник ЛУЦЕНКО Вячеслав Анатолійович народився 02 лютого 1998 року в місті Сквира. Тут минули його дитинство та юність.
У 2004 році Вячеслав розпочав навчання у Сквирській загальноосвітній школі №2. За роки навчання зарекомендував себе як спокійний, врівноважений і щирий учень. Він завжди був готовий прийти на допомогу однокласникам і друзям, мав розвинене почуття відповідальності та взаємопідтримки. Активно брав участь у спортивному житті школи, регулярно долучався до спортивних змагань, а в 11 класі розпочав заняття в секції боксу. Ще у шкільні роки Вячеслав виявляв зацікавленість військовою справою та чітко визначив для себе шлях служіння Україні.
У 2019 році закінчив Національну академію сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Військове управління (Сухопутні війська)», спеціалізацією «Управління діями підрозділів механізованих військ», здобув кваліфікацію офіцера військового управління тактичного рівня.
Службу проходив на таких посадах:
•26.07.2015 – 15.06.2019 — курсант Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного;
•15.06.2019 – 06.10.2020 — командир механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини А0666, смт Чорноморське, Лиманського району, Одеської області;
•06.10.2020 – 10.07.2023 — командир механізованої роти механізованого батальйону військової частини А0666, смт Чорноморське, Лиманського району, Одеської області;
•10.07.2023 – по 19.09.2025— заступник командира механізованого батальйону військової частини А0666, смт Чорноморське, Одеського району, Одеської області;
•з 19.09.2025 — командир мотопіхотного батальйону військової частини А0666, смт Чорноморське, Одеського району, Одеської області.
Вячеслав – один із найяскравіших представників нового покоління військових командирів, чиї досягнення та лідерські якості є взірцем для багатьох. Його бойовий шлях розпочався на посаді командира взводу механізованої роти механізованого батальйону. Бойовий досвід Вячеслава охоплює як період проведення АТО/ООС, так і події повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну.
У 2021 році, під час виконання бойового завдання в районі н. п. Новомихайлівка Покровського району Донецької області, він зазнав важкого поранення. Пройшовши тривалий і виснажливий шлях реабілітації, Вячеслав повернувся до строю, продемонструвавши непохитну волю, силу духу та беззаперечну відданість військовому обов’язку.
На початку лютого 2022 року він одним із перших організував і розгорнув рубіж оборони в місті Одеса. Під час бойових дій на Миколаївщині та Херсонщині Вячеслав організував оборону на стратегічно важливому напрямку траси Херсон – Миколаїв. Його підрозділ успішно стримував противника на рубежі від н.п. Посад-Покровське до н.п. Луч Миколаївського району Миколаївської області. Це дало змогу унеможливити наступ ворога в напрямку Миколаєва, стримувати значні сили противника та здійснювати вогневий контроль у напрямках н.п. Мирне та Солдатське Херсонської області, суттєво ускладнюючи переміщення ворожих сил і утримуючи стратегічно важливий напрямок.
Під час бойових дій на Донеччині під командуванням Вячеслава механізована рота зарекомендувала себе як одна з найефективніших бойових одиниць батальйону. Особливо результативними були дії підрозділу в районах н.п. Бахмут, Іванівське, Кліщіївка, Курдюмівка, Озарянівка, Дружба, Торецьк, а також у надзвичайно важких і запеклих боях за оборону Хромового та Часового Яру Донецької області.
Його тактичні рішення – максимально приховане переміщення особового складу, ефективна організація логістики, нанесення вогневого ураження в несподіваних для противника місцях, проникнення малими групами на ворожі позиції з подальшим їх захопленням, а також стратегічне бачення розвитку ситуації – стали ключовими для збереження обороноздатності підрозділу та успішного виконання поставлених завдань. Це дало змогу не допустити прориву оборони переважаючими силами противника та унеможливило перерізання автотраси Часів Яр – Хромове, яка на той час була єдиним шляхом логістичного забезпечення Сил оборони в районі н. п. Хромове та Бахмут Донецької області.
Завдяки високій ефективності та злагодженості дій підрозділів батальйон уже понад два роки успішно утримує оборонні позиції в районах н.п. Курдюмівка та Озарянівка Донецької області. Вячеслав Луценко був життєрадісною, щирою і водночас надзвичайно відповідальною людиною, справедливим командиром і справжнім патріотом, здатним ухвалювати швидкі та вольові рішення у найскладніших умовах. Його поважали підлеглі й побратими, йому довіряли командири.
За мужність, самовіддану службу та героїзм був нагороджений державними й відомчими відзнаками, серед яких:
•медаль ООС «За звитягу та вірність»;
•відзнака Президента України «За оборону України»;
•відзнака командира «За службу» ;
•відзнака-медаль Командування Сухопутних військ ЗСУ «За особливу службу» III ступеня;
•відзнака Міністерства оборони України «За поранення (важке)»;
•нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест»;
•відзнака Командувача оперативного командування «Південь»;
•орден Богдана Хмельницького III ступеня.
24 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі Костянтинівки Краматорського району Донецької області, підполковник Вячеслав Луценко загинув внаслідок удару ворожого FPV-дрона.
У важкій жалобі та невимовному горі залишилися рідні Героя: мама — Ольга Анатоліївна, тато — Анатолій Анатолійович, дружина — Анастасія Олександрівна, маленька донька — Юлія та вся родина.