🇺🇦ІСТОРІЇ НЕСКОРЕНИХ: РОМАН ГУДИМА
Добровільно став на захист Вітчизни
(Слово шани про 53-річного старшого сержанта, кулеметника, Романа Гудиму із села Милування)
Він народився 13 листопада 1971 року в селі Милування в родині швачки Тисменицької хутрової фабрики та будівельника. Батько майбутнього Героя, Іван, їздив зводити будинки неподалік Чорнобиля. Роман був старшим сином, мав молодшого брата Ігоря. На жаль, батько родини та брат воїна також вже померли.

«Ромчик був добрим з перших років життя, такою дитиною-сонечком, – каже Марія Гудима, мати солдата.—Навчався у школах у Милуванні та Рошневі, футбол любив грати, згодом був гравцем сільської команди. У школі улюбленим предметом була фізкультура». Учився Роман посередньо. Більше любив працювати, допомагати удома батькам по господарству, ходив з друзями у ліс, збирав гриби та ягоди, їздив на велосипеді на річку рибалити.
Одразу після закінчення школи, на сороковий день смерті батька, Роман пішов в армію. Юнакові довелося служити аж в Німеччині. «Ромчик добре служив, отримав звання старшого сержанта. Через те, що солдат був з України (а служив він тоді в радянській ще армії), його не пустили у відпустку. До українців у частині, де служив Роман ставилися погано.
Після служби молодий чоловік пішов працювати на Тисменицьку хутрову фабрику, був закрійником. «Роман швидко одружився,- продовжує мати. –У нього народилися дві доньки: Ірина та Людмила. Зараз вони вже дорослі, мають свої діти, у мене є тепер п’ятеро правнуків». На жаль, родинне життя в чоловіка не склалося. Із дружиною Роман Гудима розлучився. А як почалася економічна криза в країні, став їздити на заробітки до Польщі. Там працював на будівництві мостів. Робота Романові подобалася, він багато всього навчився, і міг в Україні розпочати свою справу. Ймовірно, так би і було, якби не напад горе- сусідів.

У 2015-2016-му роках чоловік захищав Україну в зоні ООС/АТО, воював на Донеччині та Луганщині. Опісля знову почав їздити за кордон. У березні 2022-го року Роман мав в черговий раз їхати до Польщі, та почалася велика війна. У червні чоловік пішов добровільно на фронт. Був старшим сержантом, кулеметником у військових частинах А4128 та А3719 (63-я окрема механізована бригада). Під час війни Роман познайомився зі своєю другою цивільною дружиною, Анжелою, яка зараз підтримує пані Марію.

«Син був кілька раз контужений та поранений, лікувався в Дніпрі, Івано-Франківську та Львові. Операцію йому робили, на серці стент поставили. Та мені Ромчик мало що не розповідав, більше спілкувався з жінкою, а вона також берегла мене від невтішних новин», – каже пані Гудима. На фронті Роман мав позивний «Дід», адже віком був дорослий і онуків мав. Не раз Роман рятував життя своїм побратимам. Так ще із одним солдатом він кілька днів поспіль утримував позицію. Третій воїн мав панічну атаку і його до бою не залучали. А старший сержант Гудима ще й допоміг молодому побратиму опанувати себе і таким чином врятував йому життя.
Ще одного разу чоловік відстав від своїх та самотужки більше доби блукав переліском і дуже боявся, щоби не потрапити в полон. І вже тоді думав, що як натрапить на ворогів, то живим їм у руки не дасться. Воїнові вдалося добратися до частини. Загинув Герой 15 квітня 2025 року поблизу населеного пункту Торське Краматорського району Донецької області від удару ворожого дрона. За кілька днів до смерті розмовляв з матір’ю, як завжди казав, що у нього все добре. Про загибель син жінку сповістила невістка. Поховали Героя в рідному селі.