Нестерпний біль втрати. Його не можна загасити. Так само не можна загасити полум’я живої людської пам’яті, бо вона не підвладна часу. І вічно житимуть наші герої, бо ми пам’ятаємо про них. Вони для нас – воїни світла.
Сьогодні ми згадуємо одного з когорти небесної варти – нашого земляка Житовецького Віктора Васильовича, життя якого обірвалося 31 грудня 2024 року у бою за свободу і незалежність нашої Батьківщини.
Народився він 8 жовтня 1978 року у місті Дніпро. Дитячі роки провів у селі Григорівка. Після закінчення школи здобув професію столяра. Далі – служба у лавах військ протиповітряної оборони. Після демобілізації 2 роки працював в органах МВС, потім на вагоноремонтному заводі і останні 18 років свого мирного життя – муляром.
Разом із дружиною виховував сина. Родина для Віктора була головною опорою і джерелом натхнення.
9 липня 2024 року доєднався до ЗСУ у складі 2 батальйону морської піхоти в/ч А 4765.Служив у першому ДШВ другого взводу другої роти на посаді кулеметника. Виконуючи бойові завдання, проявляв мужність і самопожертву.
Віктор Васильович захищав рідну Україну, а значить – кожного з нас. Наші щирі співчуття рідним і близьким Героя. Сумуємо разом з вами, низько схиляємо голови у скорботі і пошані.
Вічна пам’ять полеглим Героям! Ми не маємо права забути їхні імена.
Слава Україні! Слава Героям!