Із Давосу лунають заклики до України: реформи, боротьба з корупцією, детінізація, виконання умов партнерів. І з цим складно не погодитися — ми самі цього хочемо, бо будуємо європейську державу і наш курс на вступ до ЄС незмінний. Ми щиро вдячні Європейському Союзу, Міжнародному валютному фонду та всім міжнародним партнерам за фінансову підтримку — ми дуже її потребуємо, як ніколи. Ми розуміємо: допомога має умови. Але!

Але важливо сказати чесно: війна — не час для шокових рішень, які лягають тягарем на тих, хто й так несе найважчий тягар. Піднімати зараз податки для ФОПів, збільшувати комунальні тарифи для населення, зменшувати або скасовувати субсидії в час, коли сотні тисяч родин сидять без світла й опалення, а часто — і без води, — це виглядає несправедливо. Це не про “економіку” в таблицях — це про людей, які тримають країну на межі можливого. Будь-яке рішення сьогодні має проходити один тест: чи робить воно людей сильнішими — чи залишає їх без опори.

Всі наші міжнародні партнери визнають: сьогодні український народ захищає не лише свій суверенітет, а й європейські цінності, демократію та міжнародний порядок, заснований на праві й справедливості. І ми всі — весь український народ — платимо за це надзвичайно високу ціну. Більше того: міжнародні компроміси ми зараз оплачуємо своєю кров’ю.

Ми віримо в себе — у нашу здатність захищатися, відбудовуватися і реформуватися. Ми прийдемо до європейських зарплат і пенсій, до якості послуг і економічно обґрунтованої ціни на них. Це буде. Але шлях до Європи не може проходити через втрату довіри людей у найважчий час. Бо стійкість країни починається зі стійкості родин.

А зараз — ключове інше: нам потрібна підтримка, щоб люди вистояли. Щоб українці не втратили віру в справедливість. З настанням миру ми зробимо все, щоб реформи були швидкими й чесними, а економіка — сильною й прозорою. Та зараз — час підтримки, а не шоків. Час зберегти людську витривалість, довіру й гідність. Справедливість — це теж зброя. І сьогодні вона має працювати на українців.