Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту офіційно визначила у 2005 році Генеральна Асамблея ООН. Саме 27 січня 1945 року війська антигітлерівської коаліції звільнили концентраційний табір Освенцим. Цей табір був місцем масового ув’язнення, катувань і знищення людей. Під час Голокосту нацисти вбили до шести мільйонів євреїв. На території України окупаційна влада створила мережу гетто і здійснювала масові розстріли мирного населення. Україна втратила близько півтора мільйона євреїв, яких убивали у ярах, лісах і на околицях міст та сіл. Історики нараховують в Україні до двох тисяч місць масового знищення людей.

Пам’ять про Голокост стосується не лише минулого. Сьогодні світ знову стикається з війнами, агресією та спробами виправдати масове насильство. Сучасні тирани так само намагаються знеособити жертву і зняти з себе відповідальність. Ненависть і дискримінація знову стають інструментами впливу і контролю.

12 років росія веде війну на знищення України та системно вбиває українців, бо вони є українцями. Влада рф заперечує право українського народу на власну мову, культуру і державу. А російська пропаганда відкрито закликає до знищення української ідентичності.

Країна-терорист росія використовує масові вбивства, депортації, катування і викрадення дітей як інструмент цієї війни. Армія рф руйнує міста і села разом з мирним населенням, намагаючись знеособити жертву і зняти з себе відповідальність за злочини.

Історія Голокосту показує, до чого призводить мовчання світу і толерування зла. Пам’ять про мільйони вбитих зобов’язує називати агресора агресором, а геноцид – геноцидом і не закривати очі на злочини проти людяності, які відбуваються просто зараз.

Пам’ятаємо трагедію, яка змінила світ, і працюємо разом над тим, аби жахіття минулого більше ніколи не повторилися.