Сьогодні в Болехівській центральні бібліотеці діє виставка під назвою «Життя у мороці Голокосту».
Щороку 27 січня світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Ця дата обрана не випадково – саме цього дня у 1945 році було звільнено найбільший нацистський табір смерті Аушвіц-Біркенау. Але трагедія Голокосту почалася задовго до того, як запрацювали газові камери, і вона залишила слід, який неможливо стерти.
Пам’ять про Голокост – це не лише вшанування загиблих. Це критичне нагадування про те, до чого можуть призвести:
1. Байдужість суспільства до порушення прав людини.
2. Пропаганда ненависті та дискримінація за будь-якою ознакою.
3. Мовчання, коли поруч коїться несправедливість.
Вшанування жертв Голокосту – це не лише про минуле. Це про нашу відповідальність перед майбутнім. Навіть у найглибшому мороці концтаборів, де людська гідність піддавалася щоденним тортурам, знаходилося місце для неймовірної стійкості. Життя продовжувалося у таємних щоденниках, як у Анни Франк, у шепоті молитов, у підтримці тих, хто був поруч. Це була форма духовного опору – залишатися людиною там, де систему було налаштовано на твоє повне знищення.
Сьогодні «морок» Голокосту слугує для нас суворим застереженням. Історія вчить, що байдужість є таким же небезпечним ворогом, як і сама тиранія. Пам’ятати про жертв – це не просто віддавати шану минулому, це будувати запобіжник проти майбутнього зла. Кожна запалена свічка у День пам’яті жертв Голокосту – це промінь, який розсіює темряву забуття. Ми не маємо права допустити, щоб світ знову занурився у такий морок.