Як головний лісівник Буковини Василь Гончар зганьбив начальників Чернівецької ОВА. Спочатку Руслана Запаранюка. А тепер ганьбить Руслана Осипенка, змушуючи генерала поліції фактично займатися земельним рейдерством в громадах області, які він обіцяв президенту захищати і розвивати.
Захистити місцеве самоврядування від свавілля лісівників і виконавчої влади якраз в повноваженнях мера Чернівців Романа Клічука як голови Чернівецького регіонального відділення Асоціації міст України. Чи здатна на таке Єдина альтернатива?

(Продовження судової епопеї «Двоє на одного, ще й прокурори з нацполіцією в бійку»).

Я вже розповідала, що Чернівецька ОВА і столичний монополіст ДП «Ліси України» (далі ДПЛУ), якого на Буковині представляє депутат обласної ради від Аграрної партії Василь Гончар, подали позов і судяться з Кам’янецькою сільською радою (Чернівецький район, колишній Глибоцький).
Вони намагаються довести, що обласна військова адміністрація є власником, а ДПЛУ користувачем 11 ділянок в адміністративних кордонах громади. Хоча на статус користувача ніхто і не зазіхав.
Громада ж доводить, що статус власника зареєстрований за нею у відповідності до усіх вимог чинного законодавства, аргументуючи свою позицію усіма необхідними документами.
Натомість Чернівецька ОВА, з вини лісівників, прийшла в суд з дубль пусто.
А отже, щоб забрати зареєстровані за громадою ділянки і вислужитися перед лісівниками, державні службовці з ОВА готові безсоромно вводити суд в оману, озвучуючи на засіданнях відверту брехню.

Причину цього ганебного для виконавчої влади судового колоту чітко сформулював голова Господарського суду Чернівецької області Олег Проскурняк, який веде справу № 926/2529/25. Звертаючись до позивачів, він наголосив: «От тому ви усі зараз в суді, бо ці землі знаходяться на території громади і навіть в межах населених пунктів. Але при цьому ви вирішили, що можна з ними не робити ніяких юридичних дій, не реєструвати речове право і навіть не відповідати на листи сільської ради, яка хоче упорядкувати земельні проблеми».

Це був абсолютно правильний крок Кам’янецької сільської ради — визначитись у відповідності до норм закону з усіма земельними ділянками на території своєї громади. Бо земля — Богом даний кожній громаді основний ресурс її розвитку.
Провели земельну інвентаризацію і виявили розкидані клаптями безгоспні ділянки на добрих 400 гектарів без жодних документів — ні кадастрових номерів, ні встановлених меж і площ, ні визначеної категорії, ані власника чи користувача.
І це на 35му році Земельної реформи. Куди, питається, усі ці роки дивилося Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області?
Адже такі білі плями зяють на кадастрових картах не тільки громад Буковини. Переважно через нехтування лісівниками законів України та інтересів місцевого самоврядування, на чому і наголошував пан Проскурняк. Це призводить до численних конфліктів і нівелює не тільки Земельну реформу, але й реформу децентралізації.

Врешті, держава вирішила раз і назавжди виправити ситуацію і з квітня 2021 року змінами до Земельного кодексу (п. 24 Прикінцевих положень) дозволила громадам реєструвати несформовані земельні ділянки у свою комунальну власність. Місцеві ради самі тепер визначають їх цільове призначення, за свій кошт замовляють землевпорядну документацію і в законно набутому статусі власника можуть ними розпоряджатися.

Перед тим, як розпочати такі дії, Кам’янецька сільська рада звернулася з офіційними листами, зокрема, в Чернівецьку ОВА і в Подільський офіс ДПЛУ Василя Гончара, чи не їхнє, бува, добро зависло в повітрі?
Не отримавши відповіді, винесли, як належить, питання на сесію, виготовили документи (а це відкрита публічна процедура) і пішли реєструвати за собою ділянки в ДЗК і Держреєстрі речових прав.
Тепер вже захвилювалися земельники з держреєстраторами. І також почали скрізь з’ясовувати — чия земля? Оскільки ніхто також не відгукнувся на їхні офіційні запити, вони не мали жодних підстав відмовити Кам’янецькій сільській раді в реєстрації ділянок у власність її громади як землі рекреації.

І як тільки вже сформовані сільрадою ділянки засвітилися на кадастрових картах, Чернівецька ОВА і ДП «Ліси України» заявили, що це земля їхня, вимагаючи через суд скасувати щодо неї усі рішення органу місцевого самоврядування і державну реєстрацію за Кам’янецькою громадою.

«Тобто сільрада зареєструвала за собою земельну ділянку, а ви приходити і говорите — вона наша. Які документи це підтверджують?» — питав у позивачів суддя Олег Проскурняк.
«Наявні в ДПЛУ матеріали лісовпорядкування, — відповів Василь Решетник, юрисконсульт управління агропромислового розвитку Чернівецької ОВА Інни Вовчук і додав: — Це єдиний правовстановлюючий і правопосвідчуючий документ на землі лісогосподарського призначення. А саме така категорія визначена в рішенні Чернівецької облради 2000 року, яким передали Глибоцькому спецлісгоспу АПК земельні ділянки колишніх колгоспів».

Надзвичайно прикро було чути цю брехню з вуст співробітника Чернівецької ОВА. Ще й в суді, де брехливі докази є нічим іншим, як свідомим наміром держслужбовця ввести суддю в оману з метою домогтися від нього в нечесний спосіб потрібного ОВА судового рішення.
Адже ні в згаданому чиновником документі облради № 68-11/2000, ні в аналогічних рішеннях №№ 133-16/01 та 94-9/03 немає ні слова про лісогосподарські землі. Йдеться про лісфонд агропромислового комплексу. А землі лісфонду можуть знаходитися у складі ділянок різних категорій, особливо рекреації, оздоровлення і природо-заповідного призначення.

До того ж згаданими рішеннями обласна рада часів Івана Шилепницького не передавала ніякі ділянки. Вона передала новоствореним лісгоспам системи АПК загальні площі земельних масивів (наголошу ще раз — протизаконно нею експропрійованих у правонаступників реформованих колгоспів). Немає жодного документу на доказ того, що серед цих загальних площ значилися земельні ділянки, за які зараз Чернівецька ОВА судиться з Кам’янецькою громадою.

За чверть століття ні Чернівецька ОДА, ані апековські лісгоспи не спромоглися виконати вимоги Земельного кодексу та низки інших законів держави і оформити надані їм облрадою землі як об’єкт речового права з відповідною землевпорядною документацією і реєстрацією в державних реєстрах.
При цьому адвокат ДПЛУ з Хмельницька Андрій Талалай може собі дозволити преспокійно ляпати в суді, що лісівникам Земельний кодекс та інші закони — не указ. Лісівники, бач, виняток і, на думку юриста Талалая, можуть хоч наступних сто років не оформляти на землі ніяких документів і підтверджувати право землекористування картографічними матеріалами лісовпорядкування. Хоча ці лісові карти не мають жодного відношення ні до земельної документації, ні до документів, за якими, у відповідності до законів нашої держави, виникає право землевласності і право землекористування.

Це ще одна брехня, яку озвучує в поважному Господарському суді Чернівецької області представник Чернівецької ОВА, коли безапеляційно заявляє, що суто виробнича картографія лісівників — це ЄДИНИЙ правовстановлюючий і правопосвідчуючий документ на землі лісогосподарського призначення.
І Чернівецька ОВА, і ДПЛУ переконані, що преференцію плювати на закони їм надає Лісовий кодекс зі своїм сумнозвісним п. 5 Прикінцевих положень.

Насправді єдиним документом підтвердження і взагалі виникнення речового права на землю, у тому числі для лісогосподарських підприємств, у відповідності до ст. 125, 126 ЗКУ, є державна реєстрація таких прав із записом у відповідному Держреєстрі і з попереднім занесенням в Державний земельний кадастр вичерпної інформації про сформовані земельні ділянки.
Абсолютно ніщо не заважало вже згаданому Василю Гончару, як лісовому керівнику при наявності часу і грошей, виконати ці вимоги законів держави Україна. І не підводити під монастир ні себе, ні керівників Чернівецької держадміністрації, затягуючи їх в суди.
Однак — не виконав. Але вважає можливим позиватися до громад і викручувати їм руки за свої недопрацювання.

Проте навіть сокирянські лісівники і добре ними вмотивовані хмельницькі адвокати мають знати, що ні Лісовий кодекс, ані будь-який інший нормативно-правовий документ не прирівнює виробничі карти лісовпорядкування до земельної документації і, як вже йшлося, не знімає з лісогосподарських підприємств обов’язку сформувати надані їм в користування ділянки як об’єкт речового права з кадастровими номерами і занесенням їх в Державний земельний кадастр.
Більше того, ведення господарської діяльності на землях без відповідної реєстрації прирівняне до їх самозахоплення. А по-друге, земельні ділянки, несформовані як об’єкт речового права, не можуть передаватися за правонаступництвом від одного підприємства іншому.
Взагалі виглядає правовим маразмом намагання столичного ДПЛУ довести через суди набуття ним права землекористування, яке не виникло, на землі, які несформовані, ще й на підставі виробничих карт давно ліквідованого Глибоцького спецлісгоспу АПК.
Але саме з такими нікчемними доказами Василь Гончар і, виходить тепер, юрист Руслан Осипенко не посоромилися прийти в поважний суд Олега Проскурняка.

Далі буде.
У тому числі продовження про брехню чиновників управління агропромислового розвитку Чернівецької ОВА Інни Вовчук.

На фото:
1. Ось як виглядають картографічні матеріали лісовпорядкування — суто виробничі креслення лісівників, які ніяк не можуть бути прирівняні до землевпорядної документації і до документу з посвідчення права землеволодіння.

2. Ось як має виглядати документ, який посвідчує Чернівецькій ОВА її статус державного землевласника і з яким вона мала б прийти до суду, якби начальниця управління АПК Інна Вовчук хоч щось розуміла в галузі, якою керує. До речі, йдеться якраз про землі лісового фонду, і ДПЛУ не є їх користувачем. Це земельні ділянки НПП “Черемоський”, керівництво якого поважає закони України.