🕯️ ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!

Холод пронизує душу навіть не від морозної погоди. Він оселяється у серці через втрати, через думки про наших воїнів, яким так нелегко, особливо зимою, в бойових умовах, про тих, хто навіть після смерті не може знайти війчний спокій на рідній землі, так і залишається на полі бою… У березні 2022 року, на самому початку війни, розпочав свій бойовий шлях наш земляк, житель Нової Водолаги Олександр Едуардович Кизь, 01.02.1984 року народження. Через кілька днів він приймав би вітання з 42 днем народження, але нещадна війна забрала у нього найдорожче – життя. Він віддано захищав нашу державу та український народ на Донецькому напрямку у складі штурмового полку «Скала», був старшим стрільцем-оператором механізованого відділення – бойової машини, механізованого батальйону Збройних Сил України. Мужньо дивився в очі смерті, сміливо йшов у бій. Беручи до рук зброю, відчував всю відповідальність, рішучо і сміливо нищив окупантів та ворожу техніку. Бойове завдання 24 січня 2024 року стало для нього останнім. Там, поблизу населеного пункту Авдіївка, Покровського району Донецької області, в самому пеклі війни, внаслідок штурмових дій з боку противника, обірвалось його молоде життя. З того дня зв’язок із Олександром обірвався. Він вважався зниклим безвісти, адже територія, на якій сталося непоправне, тимчасово окупована. Пошукові дії провести неможливо.

Життя Олександра Кизя було сповнене героїчних моментів, самовідданої боротьби за наше майбутнє, за незалежність України. Він мав незламний дух і світлу віру в Перемогу. За характером був спокійним і врівноваженим, у мирному житті не відмовлявся від будь якої роботи. Відремонтувати, полагодити, допомогти –для нього було звичайною справою. Доля не раз випробовувала Олександра. В ранньому віці в нього померла мама, пізніше пішов із життя тато, а потім вже після загибелі нашого Героя померла і татова дружина, яка його виховувала. Саме їй вручили сповіщення про те, що він зник безвісти. Та вона так і не дочекалась більше ніяких новин. Олександру не судилось створити сім’ю, сповна насолодитись життям. Всі ці плани і мрії довелось відкласти. Йому здавалось лише до закінчення війни, й аж ніяк не назавжди. В рідній Новій Водолазі його чекала тітка, яка звернулась до суду з позовам визнати його померлим, бо ближчих за неї у нього не залишилось.

Немає могили у нашого Героя, але є світла пам’ять про його героїчне життя, про сміливість і мужність, з якою він боровся з ворогом. Солдат Олександр Кизь назавжди залишиться в строю – у наших серцях та історії нашої держави. На Алеї Героїв у Новій Водолазі обов’язково з’явиться його портрет на знак шани і вдячності за Подвиг воїна, який віддав своє життя за Україну.

ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!