Вічність у 25: Крижопільщина попрощалася з молодим Героєм Володимиром Яценком

Сьогодні небо над селом Левків плакало разом із громадою. В останню земну дорогу, під звуки прощального салюту та розірваних від болю сердець, провели Героя — Володимира Львовича Яценка. Йому було лише 25. Вік, коли життя має тільки розквітати, коли мрії мають ставати реальністю, а замість зброї в руках мала б бути доля коханої людини чи тепла долоня дитини.

Володимир народився 24 травня 2000 року тут, у Левкові. Його пам’ятають усміхненим хлопчиком, який бігав коридорами місцевої школи, добрим учнем та надійним товаришем, який ніколи не відмовляв у допомозі. Після школи він здобув професію електроавтомеханіка в Ладижинському технікумі, готуючись будувати, створювати та жити під мирним небом.

Але війна внесла свої криваві корективи. 11 липня 2024 року Володимир присягнув на вірність українському народові, був призваний на військову службу другим відділом Тульчинського Районного Територіального Центру Комплектування та Соціальної Підтримки. Ставши оператором безпілотних літальних апаратів, він став “очима” свого підрозділу, щодня ризикуючи собою, аби врятувати побратимів та захистити рідний дім.

Солдат Яценко служив чесно й відважно, служив оператором безпілотних літальних апаратів 2 – го екіпажу безпілотного літального апарату взводу безпілотних авіаційних комплексів 2 – го батальйону територіальної оборони військової частини А – 7048. Позаду — десятки успішних вильотів, попереду — ціле життя, яке обірвалося 14 січня 2026 року. Виконуючи бойове завдання, Володимир зробив свій останній крок у безсмертя, доєднавшись до Небесного війська.

“Він був людиною честі. Тим, хто ніколи не ховався за спинами інших”, — крізь сльози згадували на мітингу-реквіємі.

Староста Юлія Максименко згадувала Володимира як золоту дитину, люблячого сина та брата. Молодший лейтенант Євгеній Рибонька наголосив, що в особі Володимира підрозділ втратив не просто фахівця, а надійне плече, на яке можна було спертися у найважчу хвилину.

Найважчим моментом прощання стала передача державного прапора. Майор Дмитро Тирса вручив матері, Анжелі Василівні, синьо-жовте полотно та військові нагороди сина. Це — символ найвищої ціни, яку заплатила родина за наш спокій. Поряд, схиливши голови в німому розпачі, стояли батько Лев Петрович та сестра Альона.

Тепер Володимир спочиватиме на рідному сільському кладовищі. Його могила стане ще одним свідченням незламності українського духу та нагадуванням про те, якою дорогою ціною виборюється кожен світанок.

Герої не вмирають, доки ми про них пам’ятаємо. Володимир Яценко назавжди залишиться 25-річним захисником, який віддав своє “сьогодні”, щоб ми мали “завтра”.

Вічна слава! Вічна пам’ять! Спочивай з миром, Героє.