Вічна пам’ять Герою: Олександр Матвієнко, позивний «Течик»
Історія життя Олександра Матвієнка, позивний «Течик», — це розповідь про справжнього патріота, люблячого батька та відданого захисника України. Олександр Антонович Матвієнко, навідник десантно-штурмового відділення, народився 1 вересня 1980 року в селі Чемериське на Вінниччині. Його шлях був сповнений праці, любові та, врешті, самопожертви заради Батьківщини.

З дитинства Сашко вирізнявся спокійною вдачею, працьовитістю та доброзичливістю. Навчаючись у Чемериській середній школі, він здобув репутацію тихого, але надійного учня. Після школи, здобувши фах помічника машиніста теплотяга у Жмеринському ПТУ, Олександр завжди демонстрував технічний склад розуму та любов до порядку. Строкова служба в армії в Одесі ще більше загартувала його характер, прищепивши дисциплінованість та відповідальність.

Повернувшись до цивільного життя, Олександр опанував нову професію водія навантажувача на заводі «Аграна Фрут Україна». Він завжди ставився до роботи сумлінно, не шукаючи легких шляхів. У 21 рік він одружився, і в його житті з’явилася донька Яна, якій він присвячував багато любові та уваги. Навіть після розлучення, Олександр залишався турботливим батьком, підтримуючи доньку у всіх її починаннях.

Здобувши 10 років досвіду на заводі, а згодом працюючи менеджером зі збуту в ПП «Агросад», Олександр Матвієнко зарекомендував себе як відповідальний працівник і надійна людина. Його цінували колеги за організованість та надійність. Особливе щастя він знайшов у 2015 році, зустрівши свою другу дружину Людмилу. Разом вони створили люблячу родину, де Олександр став справжнім батьком для її дітей від першого шлюбу — Дениса та Маргарити. У 2016 році їхню родину поповнила донька Валерія, яка стала справжньою гордістю та сенсом життя для Олександра.

Людина великого серця, завжди готовий допомогти, Олександр Матвієнко був прикладом для оточуючих. Його друзі, колеги та сусіди поважали його за доброту, чуйність та працьовитість. Він був надійним тилом для своєї сім’ї та взірцем мужності для дітей.

З початком повномасштабної війни, коли його син став на захист України, Олександр прийняв тверде рішення: «Син воює — і я піду». Він пішов добровольцем, з вірою у перемогу та мир у серці. Його син дав йому позивний «Течик» за його незламний характер і добрий гумор. На війні Олександр проявив себе як відважний, рішучий та надійний воїн, завжди підтримуючи побратимів і не боячись найважчих завдань. Його спокій та впевненість додавали сили всім навколо.

На жаль, 14 лютого 2025 року, під час виконання бойового завдання біля села Руська Конопелька Курської області, життя Героя Олександра Матвієнка обірвалося. Він загинув, як і жив — з честю, захищаючи Україну. Йому було лише 44 роки. Олександр залишив по собі глибокий слід у серцях своєї люблячої родини, друзів та побратимів. Вічна слава і шана Герою, який віддав життя за свободу рідної землі!

[fb_vid id=