ПЕРШІ ДНІ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ: ЯК МИ ВИСТОЯЛИ І ЧОМУ МАНІПУЛЯЦІЯМ НЕ МІСЦЕ В НАШІЙ ГРОМАДІ

Сьогодні війна триває не лише на фронті, але й в інформаційному просторі, де окремі медіа-ресурси намагаються сіяти паніку, підривати єдність, формувати недовіру до місцевої влади. У соціальних мережах знову поширюють архівне відео, де звучить припущення, що Зміїв могли здати ворогу. Це відверта дезінформація, яка не має нічого спільного з реальністю.

Я пам’ятаю кожен день лютого і березня 2022-го. Це були найважчі часи, але й часи найвищої єдності та стійкості нашої громади. З перших годин повномасштабного вторгнення вся команда міської ради була на робочих місцях. Нашим пріоритетом було два завдання: забезпечити життєдіяльність громади та зробити все можливе, щоб ворог не ступив на нашу землю.

Що було зроблено для оборони:
Для зупинення просування ворожих військ зі сторони Чугуєва та Балаклії, було підірвано залізничний та автомобільний мости через Сіверський Донець. Річка стала природною перепоною для окупантів, що значно ускладнило їхній наступ.

Оскільки міська рада не є військовим підрозділом і не мала зброї, ми організували логістику для добровольців: шкільними автобусами щодня відправляли хлопців до Дніпра, де вони вступали до лав ЗСУ. Ми пишаємося кожним, хто обрав шлях захисту Батьківщини.

Було створено місцеву роту охорони (близько 170 осіб). Протягом пів року, до самого звільнення Харківщини, ми власними силами та за підтримки небайдужих забезпечували їх триразовим харчуванням, не витрачаючи на це бюджетні кошти. Це був наш внесок у зміцнення обороноздатності.

Ми жили в умовах колапсу, але змогли втримати ситуацію. Разом із фермерами знаходили пальне для підприємців, щоб ті привозили продукти. Ми організували стихійний ринок, аби люди мали доступ до необхідних продуктів. Буквально за два дні налагодили систему наповнення банкоматів готівкою через виручку магазинів, щоб пенсіонери могли отримати свої виплати.

Знаходили борошно і форми для наших місцевих підприємців, щоб ті могли випікати хліб. А коли через підірвані мости логістика стала неможливою – переправляли хліб на човнах через річку вручну до мешканців Задонецького та навколишніх сіл. Це яскравий приклад того, як громада об’єднується перед обличчям випробувань.

Щодо чуток та маніпуляцій: Відповідь одна – я жодного дня не залишав громаду. Ми працювали 24/7 як одна велика родина, дбаючи про кожного мешканця. Поширення неправдивої інформації є неприпустимим, особливо в час війни, адже це грає на руку ворогу.

Дякую кожному мешканцю Зміївщини за стійкість. Тоді ми згуртувалися і вистояли. Сьогодні ми продовжуємо допомагати Збройним Силам України та робити все для нашої спільної Перемоги. Віра в ЗСУ та наша єдність – запорука майбутнього.

Працюємо далі. Віримо в ЗСУ! Слава Україні! 🇺🇦